Медсестра нашвидкуруч готується до відходу, не спускаючи з ока робітників на мосту. Вона спаковує невелику сумку, тоді обережно відчиняє вікно й по-пташиному свище.
Секретний агент, що спокійно сидить під деревом у лісі й курить, чує свист. Він відповідає таким самим свистом і йде до будинку. Цілком очевидно, що це сигнал про побачення, на яке він віз Енн і снаряд. Медсестра каже йому, що вона взяла персні, аби збити Енн із пантелику, і не можна залишити її просто так. Агент приносить ці коштовності до кімнати, де прикута дівчина, і запевняє, що він зателефонує поліції й повідомить, де Енн Доз, коли сам буде в безпеці. Його жаль і сором цілком щирі. Він навіть залишає ключ до наручників, але поза досягом її руки.
Разом із медсестрою він тихо виходить надвір, однак юнаки почули це й зчинили гамір. Робітники покинули вантажівку біля початку мосту й пішли працювати на міст. Агент і медсестра крадькома наближаються до вантажівки, сідають у неї і їдуть полем, а тоді бродом — на той берег. Очевидно, повертаються до закритої дороги, щоб знайти снаряд.
У кімнаті Енн виплюнула кляп і, почувши гамір внизу, кричить, щоб до неї прийшли. Дік і Том виламуються з комірчини й розковують Енн. Вона розповідає їм про снаряд. Юнаки поспішають до робітників на початку мосту. Бригадир чекає іншого вантажного автомобіля, щоб рушити на переслідування. Вантажівка приїхала, і Том та Дік також забираються в неї.
Знову ділянка дороги, де залишився снаряд. Нею йде старомодний волоцюга у стилі Нормана Роквелла[262]. Витерши лоба, він сідає біля дороги перепочити. Фактично сидить він на снаряді, який так лежить у траві, що можна подумати, ніби це колода. Волоцюга виймає з кишені колоду карт і починає викладати перший рядок пасьянсу «Солітер»[263]. Щоб було веселіше, він сягає в іншу кишеню, видобуває півпінтову пляшку джину й сумно споглядає на дві унції, що в ній залишились. Спорожнивши з шийки пляшку, опускає її. Пляшка потрапляє в снаряд і розбивається.
Волоцюга гарячково відчиняє футляр і, побачивши снаряд, зривається на ноги й роздивляється цю знахідку. Чухає потилицю й дивиться в небо. Хитає головою. Тільки Бог знає, як воно сюди потрапило. Враз волоцюга пускається навтіки, але отямлюється від паніки і, очевидно усвідомивши, що снаряд годився б на утиль, повертається до нього. Волоцюга обережно доторкається до знахідки, прикладає вухо й прислухається, чи не цокає всередині. Тоді обережно вкладає снаряд у футляр, бере за ручки й плавно піднімає. І, почувши звук двигуна здалеку, волоцюга з футляром відступає за дерево.
Спиняється вантажівка з секретним агентом і медсестрою. «Ось тут», — каже агент.
Він никає на узбіччі, а волоцюга, поспостерігавши з-за дерева, м’яко ставить снаряд за деревом, віддаляється від нього й з’являється на дорозі. Підійшовши до секретного агента, він питає, чи не загубив той чогось. Агент докладно описує футляр. Волоцюга відповідає, що не бачив чогось такого.
— Пропала річ, — каже агент медсестрі.
І ось волоцюга припускається дурної помилки, озвавшись: «Півгодини тому я бачив тут авто. Хтось із нього щось підібрав».
У розпачі агент і медсестра повертаються до вантажівки, аж раптом їх обох вражає зміст почутого.
— Він не міг тут бачити авто й когось, хто забрав річ, — каже агент. — Цю дорогу закрито з учорашнього вечора. Він бреше.
Вони повертаються до волоцюги. Він пробує вибріхуватися. Медсестра погрожує револьвером і разом з агентом домагається правди. Вже близькі до успіху, вони чують гул двигуна вантажівки, що їх переслідує. Агент наказує медсестрі відігнати викрадену вантажівку як доказ злочину. Він б’є волоцюгу, тягне його в чагарник і там помічає снаряд. Але медсестра вже від’їхала.
Зупиняється вантажівка, що переслідує. З неї вискакує Енн і дивиться туди, де минулого вечора стояв снаряд. Бригадир каже, що його вже підібрали, і раптом зауважує викрадену вантажівку, яка з’являється в місці, де дорога піднімається на пагорб. Не чекаючи, поки Енн сяде в кабіну, він рушає з місця.
Енн стоїть на дорозі. У цю мить снаряд, який лежав на невеликому горбку, скочується до непритомного волоцюги, вдаряє його, і той стогне.
Енн здригається від цього стогону. Секретний агент виходить на дорогу і прикладає пальці до вуст так, ніби тільки-но позіхнув.
— Ви запізнилися на хвилину, — каже він.
Тут треба швидко перейти до вантажівки, яка переслідує, й показати, що Том і Дік, не бажаючи покинути Енн одну на дорозі, зіскочили на ходу й повертаються до неї. Однак вони вже проїхали півмилі.
Становище таємного агента видається безнадійним. Він не має засобів транспортування, не має на кого сподіватися, хіба що на медсестру, якщо вона зможе уникнути переслідувачів і повернутися до нього. Не кажучи вже про те, що він закоханий у цю дівчину і прагне виправдати себе в її очах. Крім того, за деревами ще є волоцюга, що будь-якої миті може оговтатися. А в заростях лежить снаряд, задля якого агент стільки разів ішов на ризик.
Енн знову має перевагу. І, ображена за випадок із наручниками, схильна її використати.
— І що тепер? — питає вона.
— Що ж, ми завжди можемо пограти в карти.
Секретний агент має на увазі пасьянс волоцюги, досі розкладений край дороги. Агент підходить до нього, сідає у траві й збирає карти. Енн скептично дивиться на нього, цікава, що він зараз утне, цей чоловік, який її зачаровує, якого вона могла б кохати, якби не мусила ненавидіти. Дівчина неохоче приєднується до нього й сідає, спершись на дерево.
— У що будемо грати? — питає він, швидко, у свій спосіб тасуючи карти. — Тільки не в бридж. Маємо його по зав’язку[269].
Агент викладає першу карту — туза.
— Одна, самотня людина — це важко. Але є дуже багато такого, що ми мусимо робити поодинці. Двійка. Це краще…
— Не завжди, — перебиває його Енн.
— Але зазвичай. Два серця — це краще, ніж одне.
Перед агентом лежить чирвова двійка.
— Я не припала до вас серцем, — відказує Енн.
— Та ні, припали. Я пересвідчився в цьому тричі. — Він викладає пікову трійку. — Уперше, коли я був електриком. Вдруге, коли ми потрапили під дощ. І втретє, коли зірвалися з мосту.
Агент викладає четвірку. Торкнувши її пальцем, Енн зауважує:
— Ці три випадки перекриває четвертий, коли я розпізнала, що ви за один.
— Нічого не можу придумати про п’ятірку, — нарікає він, викладаючи карту. І, докинувши до неї шістку та сімку, додає: — Якби не та мерзенна війна, то в нас обох ніколи не випали б у сумі ці нещасливі тринадцять очок.
— Це ж ми востаннє їли, мабуть, іще о восьмій ранку, — каже Енн, побачивши вісімку. — Ой, годі про це…
Агент накриває вісімку дев’яткою й веде далі серйознішим тоном:
— Дев’ять життів. Ось чого я потребую в такій роботі.
Він швидко переглядає колоду, і дівчина каже:
— Ви не можете знайти десятку, так що гра підходить до кінця, любий друже.
Агент таки знайшов десятку в колоді й впустив її на купку карт. Енн вицілює в нього вказівним пальцем, як пістолетом:
— Я готова до наступної. Зараз буде одинадцятка! — І клацає пальцями.
— Деколи й ви помиляєтеся, — відповідає він, виклавши валета. — По-англійському це Джек, а в мене французьке ім’я — Жак. Мене справді так звати. Принаймні колись так звали.
— Жак, — повторяє вона, випробовуючи на звучання це односкладове слово.
— Дурнувате ім’я в такій серйозній справі, правда?
Жак кладе даму поверх усіх карт, спиняється на ній поглядом, а тоді помалу зводить очі до очей Енн.
— Саме так я до всього цього й ставлюся, — каже Жак дуже повільно, серйозно і щиро. Він кладе останню карту й додає: — Якби ж то я був королем.
Вони сидять віч-на-віч, схрестивши ноги. У мить, коли Жак і Енн тягнуться одне до одного, нагодилися Дік із Томом і тихенько підкрадаються.
Хлопці кидаються на Жака, заломлюють йому руки за спиною й зв’язують їх своїми краватками. Схоже, що гра нарешті закінчується.
262
…старомодний волоцюга в стилі Нормана Роквелла… Норман Роквелл (1894–1978), популярний художник та ілюстратор, оформив багато обкладинок журналу «Сатердей івнінґ пост», у якому опубліковано більшість Фіцджеральдових оповідань упродовж 1920-х та початку 1930-х років. У жовтні 1924 року Роквелл змалював свого улюбленого натурника Джеймса К. Ван Бранта для оформлення обкладинки під назвою «Волоцюга і пес», яка залишається однією з його найвідоміших ілюстрацій. Фіцджеральд впровадив образ Ван Бранта (на жаль, без пса) у сценарій задля гумору.
263
…перший рядок пасьянсу «Солітер»… Сценарій Фіцджеральда написано на двадцять років раніше, ніж роман Річарда Кондона «Маньчжурський кандидат» (1959 рік). У цих двох творах дивовижно подібний опис гри в карти шпигунів і коханців. Кондон багато років був рекламним агентом у Голлівуді, де його діяльність перехрещувалася з Фіцджеральдовою.