Вона підняла ковдру, глянула на простирадло, опустила її і, не кажучи ні слова, вибігла з палати.
Пам’ятаю, як навколо мене стояли лікар, санітарки, старша сестра, як лікар пиляв і розрубував гіпс на моїй нозі, але мене вже палила гарячка, і я не пам’ятаю, як до мене приходили батько з матір’ю. Я запам’ятав тільки, що батько приніс мені кілька пір’їн папуги, але це вже було пізніше, десь за тиждень.
7
Прийшовши до тями, я побачив на Енгусовому ліжку незнайомого чоловіка. Поки я лежав у гарячці — а тривало це тиждень, — Енгуса й Міка виписали з лікарні. Енгус залишив мені три яйця й півглека солоних огірків, а Мік попросив нянечку Конрад передати мені, коли я опритомнію, повну банку лісового меду.
Я сумував за ними. Сама палата, здавалося, зробилась не така, як була. Люди, що тепер лежали в білих постелях, були надто хворі або пригнічені незвичним оточенням; вони не перемовлялися між собою і ще не навчилися ділитися харчами.
Татусь зовсім спохмурнів.
— Все тут зійшло на пси, — казав він мені. — В цій палаті, бувало, точилися такі розмови — заслухаєшся. Бо то все були розумні хлопці. А подивися-но на цю публіку — всі вони гамузом ламаного гроша не варті. У нього нетравлення шлунку, а очі закочує так, ніби конає від сухот. Нема з ким словом перемовитися, нема кому поскаржитися — всі тільки й думають, що про свої болячки. Якби я не відчував, що можу от-от сконати, то попросив би старшу сестру, щоб вона відпустила мене звідси. А вона, щоб ти знав, чудова жінка.
Чоловік, що лежав на Енгусовому ліжку, був дуже високий на зріст, і першого дня, коли він з’явився в палаті, нянечка Конрад, поправляючи його постіль, вигукнула:
— Ого, який ви здоровило!
Його це потішило. Він почервонів, усміхнувся й озирнувся, чи всі почули, а тоді вмостився зручніше в ліжку, випроставши довгі ноги так, що прикриті простирадлом пальці вистромилися між прутів бильця, й заклав руки за голову.
— А ви вмієте їздити верхи? — спитав я, зачаровано дивлячись на нього.
Він скинув на мене оком, побачив, що перед ним дитина, й одвернувся, не відповівши. Я спочатку злякався, чи, бува, не образив його, та потім його байдужість обурила мене, і я твердо вирішив, що мені однаково, якої він про мене думки.
Зате він часто озивався до нянечки Конрад.
— А ви гарна, — казав він їй і замовкав, не знаючи, видно, що казати далі.
Коли нянечка Конрад перевіряла його пульс, чолов’яга намагався схопити її за руку; вона висмикувала її, а він казав:
— А ви гарна.
Проходячи повз цього хворого, вона завжди скоса поглядала на нього, бо знала, що він може ляснути її по спині й вигукнути:
— А ви гарна!
Якось вона гостро сказала йому:
— Щоб цього більше не було, ясно?
— А ви гарна, — повторив він.
— І оця ваша приказка справи не міняє, — відказала вона, дивлячись на нього якимсь холодним тямущим поглядом.
Я ніяк не міг зрозуміти цього чолов’яги. Він нікого, крім неї, гарним не називав.
Якось він цілий день просидів, насупившись, з олівцем у руці над аркушем паперу, а ввечері, коли нянечка Конрад прибирала з його ліжка покривало, сказав:
— Я написав про вас вірша.
Дівчина подивилася на нього напівздивовано, напівпідозріливо.
— Ви пишете вірші?
— Еге ж, — відповів він. — У мене це запросто виходить. Можу писати про що хоч.
Він простяг їй аркуш. Вона прочитала вірш, і на устах її заграла вдоволена усмішка.
— Гарний вірш, — сказала вона. — Їй-бо, гарний. Де ви навчилися цього?
Вона подивилася на зворотний бік аркуша, а тоді знов перечитала написане.
— Можна, я залишу його собі? Мені дуже подобається.
— Ет, пусте. — Він зневажливо махнув рукою. — Я вам завтра ще одного напишу. Беріть, беріть. Мені це заіграшку, навіть думати не треба. Раз, два — і готово.
Нянечка Конрад заходилася коло мого ліжка, поклавши аркуш на мою тумбочку.
— Почитай, коли хочеш, — сказала вона, помітивши, що я дивлюся на нього.
Вона дала мені аркуш, і я повільно, насилу прочитав:
Дочитавши вірша, я не знав, що сказати. Мені подобалося все, що говорилося в ньому про нянечку Конрад, тільки не подобалося, що говорив це він. Я вважав, що вірші не можуть бути негарними: адже в школі примушують їх учити, й наша вчителька завжди вихваляє їх.