— Коли він у добрій формі, ніхто в окрузі його не подужає, — казав батько. — Після кількох кухлів пива він будь-кого потовкмачить. У старого Пітера вдача лагідна, але м’язи залізні, і як він уже кого молосне, то на ногах той не встоїть.
Слухаючи Пітерові розповіді, я уявляв собі ліс казковим царством, де між дерев весело стрибають кенгуру, а ночами шурхотять опосуми. Незайманий ліс — як мені хотілося побувати в ньому! Пітер так і називав його «незайманим» — бо дерева в ньому досі не знали сокири.
Але до лісу цього було так далеко! Пітер два з половиною дні добувався до табору лісорубів, і цілий тиждень йому доводилося ночувати коло свого воза.
— Ех, хотів би я бути на вашому місці, — сказав я йому.
Стояв вересень, наступного дня розпочиналися тижневі шкільні канікули.
Я під’їхав слідом за Пітеровим возом до водопою — подивитись, як він напуває п’ятьох своїх коней. Він одніс відро двом корінним, а тоді спитав:
— Чому?
— Я б тоді побачив незайманий ліс.
— Та зажди ти! — гримнув він на кобилу, що нетерпляче тицялася мордою у відро.
Кобила почала гучно втягувати воду.
— А я б узяв тебе з собою. Мені потрібен надійний помічник. Атож, я б залюбки взяв тебе з собою.
— Справді? — вигукнув я, неспроможний приховати збудження.
— Авжеж, — відповів він. — Тільки ти спитайся в батька, чи він тебе відпустить.
— А коли ви їдете?
— Завтра вранці, о п’ятій. Прийдеш о п’ятій — візьму тебе з собою.
— Добре, містере Маклеод, — сказав я. — Дякую, містере Маклеод. Я буду у вас о п’ятій.
І я негайно помчав додому, чимдуж налягаючи на важелі.
Коли я розповів батькам, що містер Маклеод погодився взяти мене з собою в ліс, батько здивувався, а мати спитала:
— Ти певен, що він не жартує, Алане?
— Авжеж, не жартує, — скоромовкою відповів я. — Він бере мене помічником. Ми з ним давні приятелі. Він сам так каже. Ти, каже, тільки спитайся в тата, чи він тебе відпустить.
— Отак і сказав? — перепитав батько.
— Так. А ще сказав, щоб я був о п’ятій ранку в нього перед домом, якщо ти відпустиш.
Мати запитливо подивилася на батька, й він відповів на її погляд.
— Так, знаю, але це піде йому на користь.
— Мене лякає не подорож, а пиятика й лайка, — сказала мати. — Хіба ти не знаєш, які звичаї в тих лісорубів?
— Авжеж, там будуть і горілка, і лайка, — погодився батько. — Без цього, ясна річ, не обійдеться. Але йому це не зашкодить. Тільки той хлопець, що не бачив п’яних, сам стає п’яницею, коли виростає. Так само і з лайкою — той, хто не чув її в дитинстві, лається на всі заставки, ставши дорослим.
Мати подивилася на мене і всміхнулась:
— Отже, ти збираєшся покинути нас, га? — сказала вона.
— Тільки на тиждень, — відповів я, почуваючи себе винним. — А коли повернуся, все вам розповім.
— Про харчі містер Маклеод нічого не казав? — спитала мати.
— Ні.
— А що у нас є вдома? — Батько подивився на матір.
— Трохи солонини на вечерю.
— Кидай її в торбу та поклади дві хлібини на дорогу. Чай у Пітера буде.
— Мені треба вийти з дому о четвертій, — сказав я. — Щоб не спізнитися.
— Я тебе збуджу, — пообіцяла мати.
— Допомагай Пітерові в усьому, синку, — сказав батько. — Покажи йому, яка наша порода. Розпалюй багаття, поки він годуватиме коней. Та й взагалі ти багато чого можеш робити.
— Я працюватиму знаєш як! — вигукнув я.
Матері не довелося будити мене. Я почув, як рипнула мостина, коли мати вийшла із спальні, підхопився й запалив свічку. Було темно й холодно, і на душі в мене чомусь було тривожно.
Коли я вийшов на кухню, мати вже розпалила плиту й готувала для мене сніданок. Я поспішив до кімнати Мері й збудив її.
— Ти ж не забувай годувати птахів, чуєш, Мері? Пета випускай з клітки щодня о п’ятій. Опосуму я заготовив удосталь свіжого листя, але ти й хліба йому давай. І поміняй усім сьогодні воду, бо я забув. А папузі підкинь будяків — він їх любить. Будяки ростуть у нас за стайнею.
— Гаразд, — пообіцяла вона сонним голосом. — А котра зараз година?
— За чверть четверта.
— Господи! — вигукнула вона.
Мати підсмажила яєчню, і я заходився похапцем їсти.
— Та не квапся ти так, Алане, — сказала мати. — В тебе ще досить часу. Ти добре вмився?
— Еге ж.
— І за вухами?
— І за вухами, і шию.
— Я наготувала тобі торбинку. Не забувай щоранку чистити зуби сіллю. Щітка в торбинці. І твої старі штани я тобі поклала. Черевики в тебе чисті?
— Та начебто.
Мати подивилася на мої ноги.