— Та не лізь ти мокрими руками!
— А в тебе теж мокрі!
— Ой, яке гарне!
— А мордочка яка, а оченята!
— А м'якеньке яке!
— Дай мені!
— Я ще сама не подивилась!
Дівчата штовхалися і видирали ведмежа одна в одної з рук.
Леся ревниво поглядала на них.
Павлик насупився, закопилив губи, в очах — тривога.
Нарешті Леся не витримала:
— Досить, віддайте, дівчата, віддайте! Як маленькі!
— Добре, віддай, Клаво, а то він справді ще зарюмсає! Грпшка постраждав здорово — на боках мокрі вм'ятини, жовтий шнурок потемнішав. Але Павлик нічого не сказав, мовчки послинив долоню і приліпив Гришку — сушитися. Леся поклала плаття на пісок і сказала суворо:
— Сиди тут і нікуди не рипайся. А то втопишся, а я відповідатиму. Чуєш?
5. Підводне царство
Сьогодні Свєта принесла на лиман те, що вона давно обіцяла. Брат її — аквалангіст, займається підводним плаванням. Свєта випросила в нього на один день маску, трубку і ласти.
Леся з цікавістю дивиться на чудернацьке причандалля.
Оскільки Свєта і Клава вже пробували, вони благородно запропонували Лесі поплавати.
Ласти одяглися легко — ноги зразу стали схожі на велетенські качині лапи. А от з маскою довелося пововтузитися — треба було підігнати її так, щоб не проходила вода. Нарешті Леся затиснула в зубах трубку й пірнула.
Це було так здорово, що Лесі захотілося скрикнути від захоплення, і вона мало не захлинулася.
У зеленкувато-блакитному світлі, серед переливчатих трепетних сонячних плям коливалися дивовижні волохаті водоростіказковий тропічний ліс. У заростях цього лісу мелькали жваві птахориби. Торпедою промайнула морська голка. На камені спроквола поводить клешнями чудовисько-краб. І раптом — раз! —і нема його. Невже він може так швидко плавати?
На жовтій піщаній полянці застиг великий тупорилий вусатий бичок — немов заснув, нерухомо повиснувши у воді. Леся обережно простягла руку-от-от схопить. Але-куди тамі-лише невелика каламутна хмарка піску знялася з дна на тому місці, де був бичок. Он! А це що?! Прямо перед Лесиним носом-дракон! Та це ж морський коник! А от повільно пропливла мутно-голуба медуза. До цієї можна доторкнутися і навіть перевернути. Ця не втече. А водорості, водорості які! Колишуться, звиваються, як живі, як щупальця якоїсь страховидної підводної істоти. І тому, що можна було вільно дихати через трубку, і тому, що очі не застила каламутна пелена, як це бувало, коли пірнеш з розплющеними очима, Лесі здавалося, ніби не у воді вона зовсім, а в якомусь дивовижному чарівному світі.
Підводне царство — інакше й не скажеш!
«Як у кіно! Зовсім як у кіно!»
Раптом з-за вкритого мідіями каменя з'явилися людські руки, потім голова — очі заплющені, волосся хвилясто колишеться, точнісінько, як водорості, і з рота перлистою цівочкою бульки. Дивно як! Це Свєта пірнула. «Невже й я така, як пірнаю?!» А ось з водоростей ноги стоять. Це-Клава. Треба вилазити.
Шкода!
— Ой дівчатка, ой, як цікаво! Казка!
— Знімай, знімай, безсовісна! Ми так довго не плавали. Будеш тепер чекати.
Як не хочеться, як важко в таких випадках чекати! Спершу була Свєтина черга, потім Клавина. Леся в цей час хлюпалася, плавала, пірнала (звичайно ж, з розплющеними очима), але все це було не те.
Нарешті, знову Лесина черга.
— Дівчата, давайте підем за он ту скелю' Там каменів багато і печерка є. От де цікаво, мабуть.
Дівчата погодились.
Біля самої скелі справді було дуже цікаво. Порослі водоростями камені утворювали плутані підводні коридори. А вузька розколина у скелі під водою розширювалася і вела в невелику печеру. В печері було темно й моторошно. Проте Леся наважилася все-таки проникнути туди.
Вузький сонячний промінь лише в одному місці, у самісінькій глибині, прожектором пронизував печеру. І на тлі цього променя темні рухливі водорості здавалися ще таємничішими й химернішими., А маленькі рибки, потрапляючи в промінь, ставали золотаво-прозорими і мелькали, як іскри...
Клава і Свєта-сиділи біля входу в печеру на великому плескатому камені, вкритому суцільним шаром коротеньких ворсистих водоростей. Було дуже м'яко, і здавалося, що сидиш на плюшевому дивані.
Леся виринула й сказала:
— Знаєте що-давайте гратися. Ніби я людина-амфібія, а' ви мене ловите. Як у кіно.
Дівчата покрутили носами-ич яка
— -кожному хочеться С'ути людиною-амфібією!
— Будемо мінятися, подумаєш!
Через хвилину вода біля скелі вже вирувала, ніби у лимані з'явилася зграя дельфінів.
Дівчата так захопились, що забули про все на світі.