Потім подумав про «Аль-Джазіру», там потребували емоційних, неохайних персонажів, схильних до істерики, слава Богу, тут таких не бракувало, особливо, коли почали стягати з трибуни оратора, то Іван устиг втиснутися до нього й взяти міні-інтерв’ю, а те, що з усіх боків штовхали незгідні, то й добре – додасть лише динаміки кадру, пристрасті – араби це люблять. Так ось же вам! Тут з перерахунком гонорару довелося почекати, бо замовник мав точно перекласти тексти, аби там не було закидів до їхньої віри, однак, ось вони, грошенята, доки вони набігали, камера зі штативу тим часом знімала загальний план, який годився на будь-який смак.
Довелося затуляти апарат, бо кілька обурених намагалися довести, вскакуючи в кадр, це теж пожвавить, головне, щоб не плюнули в оптику, взагалі-то бували й реальніші загрози, бо камера варта грошей, якось Гордій з СТБ придбав класну камеру за свої кревні, «однімуть» всі казали йому, однак той носив її в герметичному титановому кофрі, «поклади кофр у потерту сумку» радили йому колеги, бо кофр такий був дорожчий за камеру, «я не ідіот», Гордій одхиляв поли куртки, показував кобуру
з револьвером, «хай спробують однять», сміявся він, однак коли прийшов пізно додому, на нього чекали, врізали в парадняку ломакою по шиї, дуже вдало, що він загудів під сходи, отямився вже без камери й кофра, «твоє щастя», казали йому потім, «що ти не встиг витягти свого дурацького револьвера, бо тоді б тебе убили к бісу», про це слід весь час пам’ятати, бо увага під час знімань дуже концентрується у візирі а й геть не бачиш, що тебе хтось уже випасає.
Ще один сюжет для Москви, вона любить, щоб були суворі вусаті люди з вигуками «ганьба!», обов’язково кілька стариків зі старими орденами, на тлі парочку червоних полотен і якийсь лояльний промовець, із російськомовних – таких також не бракувало, особливо вдало вийшли опоненти, вони мало не перекинули охорону, однак активісти не допустили, тут треба розчепірювати лікті, аби захистити од тисняви апаратуру, це ж непросте діло, невтомно перетворювати живих людей на віртуальних.
Загалом треба й додаткового таємного фінансового рахунка, аби потім «добрі люди» не виявили автора, – якось колись Іван знімав стаціонарно з крану чималу рубанину біля Банкової, і вже завершував, коли згори побачив аж за три квартали незрозуміле скупчення – навів туди надпотужну телеоптику й побачив, як на долоні, що солідна тітка по списку роздає гроші учасникам демонстрації протесту. Ніхто з них, розписуючись за платню, й гадки не мав, що може бути чудово знятий за цим процесом «упритул» – розкішний матеріал для монтажних перебивок, однак Іван допетрав одкатати його на власну касету, бо збагнув, що може схопити й дещо іншого гонорару, отож продавав сюжет через підставні рахунки, тут же змінивши номери банкових рахунків, бо той заробіток міг дорого обійтися. Купили всі телеканали, але геть не кожен показав. І що? Всі штатні стукачі потім з ніг збилися, нишпорили по телеканалу з нескінченими розмовами про спритника, який близько підкрався з прихованою камерою до необачних активістів і продав їх на весь білий світ, так, що Іван також вдавав, що шукає автора, й теж розпитував усіх «хто» то може бути.
Бо мав досвід колеги Петриненка, той ще в далекі чорнобильські часи зняв жахаючий кадр, як вертоліт, перечепившись гвинтом об риштування, рухнув в реакторову прірву, здогадався приховати цю касету, п’ятнадцять років вичікував, доки не штовхнув таємно матеріал в Білорусію, тепер аж ці кадри почали свою тріумфальну ходу, транслюються усіма світовими мережами, одкидаючи авторську копійку через складну систему перехрещених рахунків крізь офшорні зони, бо й досі за таку правду можуть не погладити по голівці. А з іншого боку – що, хіба людина з камерою там задаремно облучалася? Ні для кого не секрет, що багато телекамер довелося закопати в землю через опромінення, «а нас ще не закопали, й нескоро закопають!..»
Та що Чорнобиль – ідеалом для всіх є і лишиться той спритник, котрий вирахував номер в готелі, куди приїде на шлюбну ніч вінценосна парочка, нашпигував об’єктивами без трансляторів, щоб сек’юріті не вистежили – а з накопичувачами, аби все скачати потім за яку мить пришвидшено. Багатокамерна зйомка чим корисна в такім випадку, що з кількахвилинного сексу можна розтягти за рахунок різних планів годину такого дійства, тобто що довше, то дорожче, скинути один мікроплан в «сфінктернет», щоб накрутити ціну, а вже потім спокійно влаштувати для каналів аукціон, такий, що ніякому Сотсбісу з Рембрандтами не присниться, знову ж таки потурбувавшись про лабіринт грошових перерахунків, бо до гонорару можна й не дожити, тут вже були приклади, коли й найспритніші папарацці «без вісті пропадали», отож нехай краще без вісті пропадають гонорари, щоб ніхто не довідався, куди, а, головне, чиї.