А ліки які? Тиха похила хижинка, тиха дівчина Зінька, ще скромніша, аніж тихіша, він часто любив розпитувати про навколишні краєвиди, аж доки не довідався в уяві, що таке рай. Особливо його бентежила картина на дверях мазанки, де на тлі ж раю сидів козак Мамай.
– Який бо він? – допитувався поранений єфрейтор, а дівчина не хтіла йому казати, що схожий на її тата, бо той десь вештався, віддаючи борг Батьківщині в махновських формуваннях. – Такий як ти, – мовила, й спалахнула, помітивши, що подібність до цього дивакуватого австріяка таки є: довгі крислаті вуса й клиноподібний чуб на лобі.
Але не це вабило дівчину, а ота непідробна стражденна мука, яка затаїлася в незрячих зіницях Адольфа, і нікого не було поруч застерегти од неї нерозважну доньку.
Що одного разу, прибираючи за ним, вона невимовно нахилилася, намагаючись прозирнути в його сліпоту й несподівано їй здалося, що він зрить її, хоча насправді знала, що то уявний внутрішній зір, але не стрималася й припала вустоньками до його спраглих, сила цілунку пронизала все його єство, і враз темрява розкололася, і перше, що він побачив в житті – це нечувано світлоока й небачено русява полтавка.
– Зінонько, – прошепотів він айстро-угорською рідною мовою.
– Адіку, – не стрималася вона і вони знову припали губами й сльозами.
... Потім уже він вдоволено підійшов до дзеркала й несподівано гірка гримаса скривила йому лице, Зінька помітила той стогін, кинулася, мов горличка, бо він тримав гостру бритву «Золінген».
– Не ріж! – зойкнула вона.
– Любонько, не балуй, – нарешті посміхнувся він, – просто я бим хтів зголити ці вуса.
– Не роби цього, вони тобі так до лиця, ти такий... рідний в них.
– Я?
– Схожий на козака.
– Гай-гай, люба, коли були козаки, то не було іприту. Коли почалася ота клята газова атака і всі одягли протигази...
– ... А ти не одяг? – зойкнула.
– Та в тім то й річ, що одяг. Але ж чому він не допоміг? Оце лише аж зараз я збагнув, що сталося. А тоді я не втямив: довгі ці вуса не дали йому притиснутись щільно до лиця, отож іпритові гази просоталися ними довгими всередину і просто мені в очі.
– Не край! – кричала вона на весь край України.
– Гаразд, серденько, залишу отут трохи під носом, щоб ти ними бавилась, гаразд люба?
І втяв.
Однак, незважаючи на це Брестський мир закінчився, а поставав Версальський мир, тому фатерлянд терміново відкликав його на батьківщину, навколо руйнувалися імперії і людські долі, однак він якимось чудом ще встиг отримати від Зіньки поштівку, де вона описувала їхнього світлоокого й русявенького ще ненародженого синочка.
– Син, – шепотів він, цілуючи незрозумілі слов’янські літери, – буде син...
Тим-то він не брав шлюб з Евою Браун, хоча всі партайгеноссе дорікали йому.
«Син», – шепотів він подумки й линув подумки в той тихий рай на березі Псла, уява огортала його й і він непідробно радів, що нащадок наззовні удався арійським. Бо сам Адольф Гітлер був таємним євреєм, тому що батько Шикельгрубер не був навіть біологічним татом. Натомість ним виявився один надто кучерявий музикант, прикинувшись вчителем музики, він навчив матір Адольфа не лише грати на сольфеджіо...
– Байстрюк! – часто чув він, чорнявий, позаспинно на вулиці і в школі. – Жидівський безбатченко!
Той ховався й ковтав сльози образи. Ніхто тут в Австрії й подумати не міг, що він їй усій незабаром жорстоко помститься, здійснивши над нею аншлюс.
А євреї? Які також легко могли пробовкнутися про його генікологічне древо? В них же не було своєї держави, аби її аншлюзувати – тобто вони ще не учинили свій аншлюс над Палестиною і ще не сотворили свою історичну Батьківщину Ізраїль; отож тоді свого часу Гітлер учинив з ними інакше – просто заборонив їх.
Згодом він зробить усе, аби якомога географічно наблизитися до нащадка, підпише навіть принизливу угоду Молотова-Рібентропа про ненапад, аби хоч в якийся спосіб запустити до СРСР резидентів у Полтаву, щоби ті таємно наглядали за синочком, неухильно оберігаючи його од можливих репресій. Так тривало, доки Сталін, не порушуючи угоди, а взяв і підтягнув усі свої війська під Румунію.
– Що ти робиш? – отетерів йому по телефону Гітлер.
– Ну не під Германію ж! – хихотів той у слухавку.
Так, це був хитрий викрутас, який не порушував обопільні умови пакту про ненапад. Однак вся нафта Європи перебувала де? На Румунських теренах; отож Гітлер розумів: Сталін, перекривши трубу, легко візьме його в енергозалежність.