– Ой, а де він? – лапнулася вона голови.
– Ексгібіціоністи вкрали.
– Хто?
– Або вуаєристи, – нарешті зблиснув інтелектом.
Якого мені завжди бракувало у 8-у класі. Адже це лише зараз вийшли словники, які мають усі відповідні терміни.
Доки вона шукала цигарку, я одягнув на себе її білу перуку.
– Або транссексуали, – засміялася вона так, що вдавилася першим димом.
І слава Богу, бо картинка виявилася б ще смішнішою: двоє голих під дощиком сидять на лавці, одягнуті лише у цигарковий дим.
– А хто це, екс... ну, ці самі?
– Це такі мудьки, які підглядають за такими мудьками, як ми, – огорнув я її курточкою. – Однак в дощ – вони відпочивають.
Бо вони не були дурніші за катера.
– Жаль, – скинула вона курточку.
– Ти їх жалієш? – перехопив я цигарку.
– Жаль, що ніхто не бачить. Бо от я – не вірю, сама собі не вірю, розумієш?
Вона мала рацію. Я також не вірив, усе довге життя це була проблема, з першого разу ніколи не виходило, а коли й виходило, то кепсько – тобто не так, як планував, а тут, слава Всевишньому, продумать не встиг. Отож слід було перевірить принципи, бо під рукою було таке тіло, яке вчасно покинуло баскетбол, особливо там, де були білі смужки, такі яскраві, що додавали досконалості засмазі навколо од моїх дотиків і дощу й торкатися безкарно можна було більше, ніж, наприклад би на випускному вальсі. Я б подумав, що багато можу розповісти, наприклад, правду про балон, однак поцілунок в її виявився кращий за цигарковий, без фільтру втягнув думки, на які багаті мудьки. Цигарка впала у перуку й засвистіла, однак їм було не до того, вони виявилися єдиними ексгібіціоністами, ладними засвідчити, що починалася ще одна правда, або, нарешті, шкільна історія, яка свого часу проґавила сама себе; тому поспішала, а раптом дощик скінчиться чи таки припреться колишній клас із безліччю своїх безіменних, змарнованих кохань, з ідіотською кількістю цікавих історій, лише не про любов, а про якусь там фізику з ботанікою, як, наприклад, налили в акваріум спирту, і що потім та нещасна жаба витворяла.
Капітан катеру дбайливо сканував матюками берегову лінію, хоча чудово знав, за такої погоди групові екскурсії зриваються. Звісно, він був старий і тому вживав цю, вочевидь, застарілу лексику – так, чи інак, однак вона була вже не про нас. Бо які ж ми мудьки? Зізнаюся, правда, зблиснула думочка така, піти й добряче прокататися катером; однак там, головне, не було ніяких кущів.
____________________