«Трісдиць!»
Цей несподіваний ні для кого електроудар пробіг найкраще де? Там, влажность особинно солоного мокрого свойства, якими були в той момент наші соприкосновєнія, саме там вдарила іскра, од якого моя незнайомка такого нежданого контакту, раптом одержала по психіці нервів нечуваний нею розряд, в силу чого усього вона так закричала, що й вискочила зі своєї оставшої одежі, щоби хоч якось роз’єднати страшну контактну групу, і коли це їй, нарешті вдалося ривком, втекла крізь двері, і крізь несмотря на темноту. Бо ще нема на Землі такої сили, яка би могла пояснити женщині, що ж там насправді проізошло.
Сказав він і нарешті видихся, тобто побачив себе голим серед чужих абсолютно одітих йому людей.
– Так он от воно що! – раптом пролунало з верхнього поверху.
– Так ось як! – відгукнулося з третього. – Ось чого вони, суки, щоночі тут безумно кричать, лякаячи нормальних жильцов!
Ми завмерли.
А другий і третій поверхи, побачивши, нарешті озброєного до зубів наряда міліції, од страху геть зраділи:
– Як же тут тепер жить? – кричалося трьома поверхами в один голос. – Скіко раз і дзвонили, і писали про безобразія й подавали заявлєнія, й і ніхто не ремонтірує ці дикі крики. Дак ви ж міліція, дак хоч ви ж, наконєц, приконвоїруйте сюди хоч раз служби ЖЕКа, щоб вони, побравши струмент і відповідні матеріали, прекратілі нарешті цей позорний безпредєл!
(Трясучи лісосмугу криком, до далекого гуртожитку дуже бігла дуже гола жінка. Уперлася й зупинилася там, де була стіна. І хоч було темнісінько, вона зняла довгоногі свої шпильки і злякано затулилася де були груди. Після чого намацала ними штовхнула фрамугу. Ще й досі з очей голови летіли іскри, а не з протилежного їхнього її боку, як би їм належало, ще й досі магнітні поля куйовдилися там і оргазм не одпускав, тому вона скрізь зацьковано прислухалася. Після чого таємно нарешті зісковзнула з підвіконня, і, користуючись такою ж самою, як і в її очах, несусвітньою пітьмою, намацала свою постіль, вскочила й почала тихенько одхекуватись, щоби гучним тупотом гупота серця не розбудити сокімнатниць, сплячих на койко-ліжках. Але сон не приходив чомусь, доки вона, крутячись, не торкнулася холодної труби центрального опалення, її пробило синьою іскрою, ляснуло, після чого розряд попобіг усіма мережами труб аж до стадіону, од чого там рвонуло салютами і «Євро-2012» почалось. Оргазм вмить припинивсь, тому нещасна жінка полегшено скинула туфлі, хутко заспокоївшись й і ще швидше замкнулася в собі, одтинаючи назавжди од себе страх неосяжної тепер ні для кого причину правд).
Прилітають фантазії
І ми йшли, ні, не навмання, бо в нас був проводир, це він йшов навмання, удавав знахаря з довгою ріденькою бородою, однак ми всі здогадувались, що він був колишній учитель хімії, чи, принаймні, біології, робив вигляд, що знає дорогу, вигадував саморобні ритуальні напрямки, так, чи інак, а ми все таки жодного разу не втрапили в одне й те ж саме селище, і це було головне, безпомильно вгадував доброзичливі оселі, а от на шляху зустрічалося всяке, бо наша головна мета, щоби подорожні (а це бувають геть різні люди, особливо чоловіки, особливо озброєні) не здогадалися, що наші дівчатка – це не сестри, а одна, Оля, це мама іншої, Марусіньки, хоч їй лише тринадцять років, однак трапилися нам по дорозі такі, що зробили її мамою, Боже, як же важко нам тоді було, геть побиті, мало не загинули, особливо потім, бо з дитинкою, я плакав: ну чому я так повільно росту... правда, ми стали дуже обачнішими, а тепер я носив по зросту два артилерійські тесаки, майже шаблі, але зручні, бо ховаються досконало під одежею – мах! – і обидва в ділі, а хто чекає діла од підлітка? Жорстокі, «зациклені на собі», як казав наш шаман-лоцман, тобто прихований сільський вчитель. Вони виставляють жорстокість поперед себе, це їхня правда, й роблять все що завгодно з іншими, хто не жорстокий, таке трапляється між подорожніми, однак навіть озброєний не відає, що він такий же само, як був і в кам’яному віці, що найновіша його зброя не захистить од несподіваної гострої каменюки в руках хлопчика, головне, це вдарити одразу сильно й точно, як сталося з двома артилеристами, вони вже панували над нами, богували, принижували, набиралися над нами своєї правди й підсовувались нею до Оліньки, а та лише й могла, що притискати немовлятко, немов воно могло захистити, отут для артилеристів і наступає несподіванка – раз! Два! А потім три і чотири. Окрім зручних тесаків у них виявилося багато чимало корисного – запальнички, припаси, деякий інструмент, ба, коштовності, одежа (особливо взуття) надто завеликі, однак годящі для обміну навіть в пустелі, де таки трапляються селища з добрими людьми, щоб перепочити, прийти до ладу, помитися, наприклад, загоїти ноги – це нагадує методику місцевих павучків – велетенська їхня кількість дивувала – чим же вони харчуються, як тут усе для них не поживне? Нарешті наш учитель додивився: випускаючи й плетучи павутиння, розпускали за вітром й вона значно грубшала, твердіючи, тут ще додати вранішньої роси, отак потроху збільшувалась, а потім павучки її й з’їдали, перетравлювали й плели нову. Ми їм заздрили, бо вони могли й літати нею за вітерцем, а нам треба було робити це ногами по камінню, тобто весь час дивитися під ноги, щоб не наступити на камінь чи розколину, особливо остерігатись великих брил, за якими чатує засідка, на яку чатую я, щоразу засовуючи під лахи руки, мацаючи рукав’я зброї, благаючи Бога, аби більше не виріс, лишався отаким вічним хлопчиною, непоказним на зріст, геть безпечним, якого веде за руку сивобородий саморобний сільський шаман, щосили удаючи, що цей краєвид коли-небудь закінчиться.