«Підпідполковник-недополковник», – подумав Вович. Однак той мав рацію, адже за все життя свого часу прочитав із художнього лише «Мурзилку».
Тут політпрацівник схаменувся, що не з того, як годилося замполіту, почав, і виправився:
– Бо в художніх книжках описується женщина. Може, серед декого знайдуться й такі, які скажуть, що нам женщина необходіма для лічного фізіологічного здоров’я, не повірю я, бо де женщина...
– ... там і розложенщина! – узвичаєно підхопила казарма.
– Сопливі ви ще для цього.
– А Сіренко?
– А Сіренко молодець, бо він законно сочитаємий. Тілько так! От я по собі скажу, – він звернувся до потенційного порушника Хабулави, – чи відомо тобі, Хабулаво, коли я вперше лічно поцілувався?
– Не магу знать! – радісно відповів той.
– Так от я тобі скажу, – гордо випнувся замполіт, – це було вперше на моїй лічній свадьбі, коли всі крикнули: «Горько!»
Усі покотилися зо сміху, Саприченко на таке не чекав, але, як досвідчений політпрацівник, засміявся разом з усіма, й досягнув-таки своєї мети – аудиторію було взято. Й почалося найцікавіше, він почав чухрати хитрунів, котрі в самоволку пішли до райцентру чи по секс, чи по самогон.
Як годиться, знову почав здалеку:
– Партія вчить, що безмежні межі людської дурості, особино, коли розумний чоловік почне дурості робить, то вже ніякий дурень за ним не вженеться. Іду оце недавно ввечері й бачу, як через вечір і забор ввєреної часті перелазить на вулицю цілу групу невідомих несвідомих, і на мій точний вопрос, хто вони такі, отвєтілі матюками й скрились. Це по-солдатськи? Це по-мужські для солдат скриваться от отвєтсвінності, наче які пугліві зайці?
Саприченко перепочив трохи од натуги, вдивляючись в кожне обличчя, пильно шукаючи порушників, однак усі відповідали чистими, сяючими поглядами.
Конспектував лише салага-Вович.
***
Кусок Дерчак сидів скраю і злостився на замполіта, бо уявляв себе на його місці замість робити цирк, замість пасталакати – дай комусь губи на три доби, і квит.
«Ти ж до підполковника дослужився, в тебе катушка оно яка велика, ти й місяць губи можеш вкатать, а він теревені розводить».
Дерчак остаточно вирішив – сьогодні. Чого його тепер тягнуть? Тим-то й настрій в нього був огидний, що він би весь білий світ ваксою вимазав.
***
У солдатів заворушилися захалявні ложки, їсти просять, отже горніст має просигналити обід. Сурма заграла й шлунки теж, буде їм перлова, або як тут кажуть, кирзова каша й суп рататуй, посередині вода, навколо.... де зернинка за зернинкою ганяються з дубинкою, може, бува дадуть необсмиканого свинячого хвоста, або вареного не– обскубаного сала, бо хеком з кухні й не пахло.
Їжа, звичайно, була грандіозна – в кожного виникає відчуття, що не ти з’їв, а тебе. Всі повиповзали приголомшені, шукати місцини для сексуальної години – перечитувати листи од наречених.
Визирнуло сонечко й солдатики порозпускали пелюстки.
Вович-салабон посунув на пагорб під орієнтир № 1 – повалену обгорілу сосну й почав відпочивати, не так робота, як обід його вимотав, що насилу лежав, в животі перловка з чаєм обнімаються, голова порожня, совість теж, бо давненько він навіть радіо не встигав слухати, так його Дерчак був запряг.
Трава непофарбована парує, повиповзали й комахи, міркують, як би такого Вовича до себе в нірку затягти, добрячий би запас на зиму вийшов.
Він вкотре розгорнув листа. Кожна гімнастерка має всередині спеціальну водонепроникну кишеньку з клейонки під документи, ось чого в різних так багато комсомольських квитків, прострілених на серці, тому хлопець там носив листа од київської художниці, яку він лагідно прозивав Чучундрою, цей лист рятував комсомольського квитка од холостих патронів:
«Що нового й цікавого в твоєму житті? – писала вона. – Чи зустрічаєшся ти з цікавими людьми?»
З цікавих людей тут був лише Хабулава, тому не дай Господь з ним зустрічатися.
«Що нового ти бачив? Чому новому ти навчився?»
«Єдине навчився, це стріляти», – вкотре відказав він їй. – «Хто зна, в житті все може знадобитися», – мляво думав він.
І не зчувся, як скотився на дно вогкого окопу, падала гроза, падали снаряди, раптом вся земля дрібно тремтить й, валяючи узлісся, виповзає здоровенний танк. Зупинився, відсапуючись, хижо визирає кого б це задавити? Ага, оно він, Володя, оно де заховався... Танк рушає просто на окопчик, а в солдат же немає ні гармати, ні гранати, а танк ближче двигтить.