Згадка про давній кастет остаточно ламала усі намагання податися до стоматолога і якось таки полагодити нарешті давні свої щелепи, адже там стільки марудної виснажливої роботи, що жоден мазохіст не витримає, навіть би й Захер-Мазох.
«Чому, власне, мазохіст, а не захеріст?» – ця думка мучила його, доки не знайшла відповідь:
«Саме тому, що Мазох – це друга половина прізвища, власне, українська, яка перейшла славетному письменникові од рідної матері, а перша була од австрійського батька, поліцмейстера, та ще австро-угорського, яка ж це імперія дозволить, щоб її прізвищем розкидалися на ознаку мучеництва? Нехай уже русини, вони звичні до мук».
Задоволений, що цю думку можна вставити й в статтю про великомучеників наддніпрянського іконопису; Устимчук спробував надсьорбнути й кави, але тут же одсунув філіжанку на той край столика, де вітерець повівав дужче.
Його часто питали й колеги, і друзі:
– А звідкіля ви все знаєте?
– Як же так, – дивувався непідробно він, – жити в Києві і не знати всього?
Посміхнувся, за звичкою затуливши долонею рота, хоча загалом, чим гарні кудлаті вуса, то що геть закривають вуста, навіть коли широко посміхаєшся, справжні, козацькі, кошлаті, а не такі куці, піжонські, під які треба обов’язково порцелянові зуби для тонального контрасту.
«Оці мені піжони», – подумав він, оглядаючи молодь за столиками – всі широко всміхалися, сяючи юністю посмішок. Він і собі посміхнувся, затулившися вусами.
«Вже так і помру», – вирішив він, аби лише не думати про стоматологію, тобто про те, що на кожен зуб треба по тижню, а разом набігало на цілий рік систематичних тортур, незважаючи на те, що друзі багато разів доводили: тривалість життя людини прямо пропорційне площі жувальних різців.
Тут наступне відчуття насолоди він відтягував, бо свіжий номер «Вечірньої правди» відкладав на після кави, новини тоді краще вступали в нього, отак, як після мінеральних бульбашок вступає кава, це як в гарному театрі, коли насолоду од вистави раптом одтягує ще один гарний антракт.
Це той момент у кав’ярні, коли ніч натякає про себе занадто прозорим вечором, вдихнувши його, геть не помічаєш, що за кулісами, тобто за альтанкою ховаються двійко добродіїв, котрі крізь плющ надто уважно спостерігають; а тобі не до людей, бо момент відпруження наступає, коли мінералка нагріється вечірнім подихом, а кава остигне й вони урівноважаться, як день з ніччю, або як ґрунтування з темперою на наддніпрянській іконі, а ті двоє персонажів явно не звідти, а звідси, вони, низько насунувши капелюхи й занурившись у коміри, ще й затуляючись густим сигарним димом, вийшли на авансцену боком, удаючи, що роздивляються свої мобілки, й раптом один гуняво запитав з-за спини:
– Перепрошую, скажіть, будь-ласка, котра сьогодні година?
Устимчук навіть не подумав, що могли б для цього бодай глянути й на свої мобілки, адже в нього був улюблений ритуал – витягати за ланцюжок антикварного «Буре», такого антикварного ж як і сам професор, картинно ляснути кришечкою:
– За квадранс, тобто за чверть, восьма, – й за тим не помітити, як йому з-за плеча іншим добродієм до кави кинуто манюсіньку пігулочку, яка запірнула швидше, аніж встигла розчинитися, – дякую, – люб’язно в комір посміхнувся пан, і вони обоє знову відійшли за кулісу.
Коли кава стала під вечір, Устимчук надсьорбнув й не подивувався, що вона чомусь надто плинна, й тому надсьорбнув ще, мінералка додала пухирців, бульбашки посилили й за третім ковтком він поїхав у трамваї туди, за улюблений Київ, де часто проїздив повз височезну фортецю, таку давню, що люди змогли видовбати в товстезних мурах собі ціле кам’яне місто, дивовижно, що вони й досі там тулилися (квартирна проблема!) додавши засклених терас, чи й просто в цеглу вставивши сучасного широкого скла, яка різниця, аби вітер епохи не охолоджував, архітектура набувала фактури, що й сам Ешер би підписався під такою, особливо під колишніх сажових пасм диму, проколупаних отворами крізь віки, усе це скидалося на іконостас; Устимчук кілька разів божився крізь улюблений сон, що нарешті неодмінно зупинить водія і вийде посеред цього крутого узвозу, промине браму та погляне нарешті академічним оком, а що по той бік фортеці?