Це була часина, коли коти накричалися, а двірники ще ні; свята мить моменту, яка належить справжнім митцям, йдуть вони до неї за допомогою шахів, зо пів доби вже награвшись, потемну рушають домівками, тішачись музикою, котра постає з перебігу фігур – чи зауважував хтось, що шахи надто музикальні? Композитор Ротко вже мав наміри озвучити всі ходи, пересування клітинами, надавши кожній фігурі й позиції певних нот, аби потім пожинати звукові гармонії, деякі фрагменти він сьогодні здобув і комбінував нічною досконалою тишою, аж доки не зайшов до власної домини, будованої ще тоді, коли підвали потребували дров’яних і вугільних складів, але у вік пари й електрики ці сходові простори одійшли у власність дітлашні, та ніяк не могла награтися в війну, а звечора переходила до бомжів та й простих алкашів, що справжній митець іноді остерігався туди ступити, аби не нарватись.
Стогони посилювались, сказати б: поліпшувались, побільшуючи алкогольний віддих, композитор вже подолав власний гуманізм і вирішив потроху робити звідтам рокіровку, коли в очах розвиднілося й він узрів на нижньому щабелі, як двоє, вчепившись одне одному в роти, тамуючи звуки, вдавалися до греко-римської боротьби. Особливо коли за миттєвою обопільною згодою перейшли у партер, одкидаючи перед себе перегар, й митець обперся в стіну, аби не похитнутись, в очах потроху проявилася правда, про те, що витворяли отут чоловік і жінка, які, на диво, додали ритмів внутрішній його музичній майже готовій композиції й вона вже передбачала завершення, лишилися незначні деталі, й тому він нечутно полинув нагору шахованими квадратами сходів, полохаючись втратити обриси звучань, аби встигнути покласти на ноти, щоразу викликаючи внутрішнім зором картинку, де в напівмороці зчепилася парочка безіменних невідомців.
І, коли переписавши їх на лінований папір і взявши на клавішах пробними акордами, подивувався, наскільки та музика віддалена й від шахів і від підвальної події, котра знов і знов наверталася на нутряний зір, доки геть не вичерпалася досконалими секвенціями, зрештою стосунки там, унизу, також можна залучити до деякої фігуральної гри, хоча й не геть шахової.
– А мене весь час переконують, що моя музика не предметна, – гірко скривився він, проклинаючи епоху, коли вся музикальна влада офіційно одійшла до муз-критиків, і ті тепер вправно вершили долю композиторів. Земна влада над небесною музикою! Ці розумники переконували митця, що його звучання відсторонені від конкретики, радше споглядальні, бо ніби є супроводом до візуалій, котрих ще не створено до озвучення. – Дивовижно! Але ж справжня музика й породжує внутрішні, незнані ще візії, які дають музиці цілком поглинути слухача, тобто озвучити його внутрішні переживання й зоровий шерег, який організовується звуково й проникає тим цим найглибше...
Він розставив перед собою шахову дошку, відтворив деякі сьогоднішні комбінації, й додав між ними позиції коханців-боротьбістів й мало не відчув себе Кнехтом, гравцем в бісер, так виразно, що перекомпонував коду, поставивши її попереду увертюри, а ту, навпаки, перенісши на фінал.
– «Непредметна!» – Ротко зловтішно відкинувся на фотелю. – Побачили б вони, ще й яка предметна, – він з насолодою уявив собі критичний відділ «Музики й життя» на тих нижніх сходах, як вони розглядають тамечки шахову партію з двох напівоголених фігур, сказати б: занадто речовинних.
Сторожко розчинив двері на сходи, але вже покликів про благання не почув аніяких, тому вийнявши ліхтарика-жучка, натисканнями видобув трохи світла й посунув його перед себе униз, треба було ще раз оглянути місце події, бо фінала він вже поклав на ноти, а от фініш не вдавався. Це був також його винахід, сказати б: музичний; річ у тім, що потикатися на нижні сходи з батарейковим ліхтариком іноді й небезпечно, скажімо, посунеш ти з ключем до підвального льоху по картоплю, а там вживають алкоголь кримінальні добродії – що вони подумають про твого ліхтарика? Ясно: це менти з облавою, й тоді композиторові станеться не до музики, можуть і голову прохромить; а так, зачувши «жучка», збагнуть, що ніякий на світі мент таким от диркучим ліхтариком світити не втне.
Фінішні ноти на місці події постали перед ним у вигляді загубленої авторучки та кількох дрібних монет, яких коханці не постерегли, загубили під час пристрасті. Підхопивши трофеї, він кинувся нагору, встиг брязнути їх на шахову дошку й вправно занотувати нову коду – вже забуте блаженство огорнуло його, бо мав відчуття: створив найкраще своє скерцо.