Христина Талан Яга
Fortis imaginatio generat casum
(Могутня уява породжує подію)
Розділ 1
Молоденька медсестра Ларочка насилу зачинила за собою перехняблені рипучі двері комунальної квартири й, набравши повітря в груди, приготувалася чимшвидше проскочити три прогони сходів напівтемного під’їзду. З вогкого підвалу відгонило смородом торішньої зогнилої картоплі, застарілим духом мишачого посліду та численних людських випорожнень, що їх залишали на сходах захожі алкаші, а часом і діти, коли гралися на подвір’ї до останньої хвилини, що вже терпець уривався. Ларочка могла й не помітити сіренький згорточок, який ледь ворушився, схожий на купку викинутого як непотріб шмаття, але оскільки була охайною дівчиною, то, біжучи, уважно дивилася під ноги, аби не вскочити в якусь гидоту. Вона нахилилася, двома пальцями розсунула складки сірої тканини, побачила великі трохи зизуваті оченята й відчула добре знайомий запах вогких пелюшок.
«От люди! Певно, дізналися, що я працюю в дитячому відділенні, тому й підкинули під мої двері. Тепер на роботу спізнюся! Але якщо поклали під двері, то немовля або саме сповзло сходами, або ж якийсь алкаш уночі не помітив і ногою його відбуцькнув», — розмірковувала Ларочка, повертаючись до хати й заносячи немовля до своєї кімнати, обережно, намагаючись не притулити до сукні наскрізь промокле шмаття. Поки наливала воду в таз, діставала рушник, немовля, що виявилося дівчинкою, мовчки лежало, водило схожими на блискучі вишеньки очима і посмикувало рученятами та ніжками. Ларочка вивіреними професійними рухами вимила дитину, відзначила, що помітних вад у розвитку немає, туго сповила в махровий рушник і стареньку ковдру.
— Яка спокійна, гарненька дівчинка! Ти в нас не затримаєшся, вмить батьки нагодяться, — промовляла вона, погладжуючи пальцем дитинку по блідій щічці. — Тільки, пташко, дивно, що ти весь час мовчиш. Може, напоїли чимось, щоб була сумирною, а, може, ти німа…
У переповненому трамваї дівчині з немовлям на руках відразу поступилися місцем, і спершу засмучена, а тепер навіть задоволена дивовижною пригодою Ларочка благополучно дісталася лікарні, спізнившись лише на десять хвилин.
Дитина виявилася не німою. У палаті зі зголоднілими немовлятами, що верещали як навіжені, ще трохи поводила здивованими очима, тоді боязко подала досить низький хрипкуватий голос, вимагаючи своєї порції їжі. Протягом наступного тижня в дівчинки не виявили жодних помітних відхилень, а коли дитині виповнилося близько двох місяців, одне з неплідних подружжів, що стояли в черзі, удочерили знайдену Ларочкою дитину.
— Ой, гарнюсінька, як лялечка! — розчулилася молода кароока жінка. — Ручки крихітні, на пальчиках нігтики такі манюсінькі, диво! А вії та бровки чорнющі як смола, це ж треба!
Сивий імпозантний чоловік не заперечував. Неміцний шлюб професора з не дуже здібною, але надзвичайно миловидою студенткою вимагав кардинального втручання. Немовля — саме те, що треба для зміцнення бездітної сім’ї. Перезрілий чоловік виявився не здатним мати власну дитину, молода дружина після закінчення вузу другий рік нудьгувала вдома. А так їй не треба було ходити з випуклим животом, мучитися при пологах, не зміняться ні статура, ні перса. Відразу отримає «готову» доньку — тепер буде клопотатися нею, а не грати навсібіч очима. Дитинча таке маленьке, несвідоме, на ньому як на чистому аркуші можна написати все, що завгодно, виховати на свій розсуд. І з вигляду дитя гарненьке.
Дівчинці дали гарне й незвичне ім’я — Ядвіґа, так побажав голова родини, якому подобалося все неординарне. Соня, молода легковажна матуся, не заперечувала—ім’я справді було нетутешнім і рідкісним, не якась тобі там Катруся чи Марічка. Тим більше, що акторка, яка грала роль королеви Ядвіґи в популярній польській кінострічці, була дуже гарною — от якби донька виросла такою!
Втім, Сонина ейфорія тривала недовго — безліч нових обов’язків та недосипання швидко поклали край захопленню новою роллю матусі. Чоловік погрався кілька днів із немовлям, поносив на руках кімнатою, гидливо скривився, коли на його колінах раптом з’явилася мокра пляма, відразу охолонув до нових обов’язків та раз і назавжди вирішив, що каші й горщики — то жіноча справа. Батько має присвятити себе вихованню, коли ця вересклива баньката істота, що перемазує гори пелюшок, почне хоч щось усвідомлювати. Коли дитині виповнилось півроку, виснажена Соня категорично оголосила, що хоче працювати, а дочку віддати до ясел на п’ятиденку. Життя в сім’ї поступово налагодилося, як скаламучена, розбурхана ногами плавців вода в озері за якийсь час знову стає спокійною і прозорою.