— Ти неповнолітня, необхідна згода батьків, — повторювала лікарка, мов заведена.
— Немає у мене ніяких батьків, я сирота.
— Тоді треба підтвердження.
— Ви, напевно, хочете, щоб я пігулок наковталася або з мосту в Дніпро скочила?
— Не маю права давати направлення неповнолітнім без письмової згоди батьків.
— Я сама напишу, влаштовує?
Лікарка уважно подивилася на вперту малолітню вагітну, потім на стіл, де блякло зеленів згорнутий папірець, дуже схожий на двадцять доларів. Скоро Новий рік, грошей немає, в холодильнику порожньо, до зарплати ще тиждень. Одним порухом руки лікарка простягла Язі аркуш паперу, наступним змела двадцятку в ящик столу.
— Добре, пиши.
Заяву було написано, направлення отримано.
— Якщо хочеш пристойний наркоз, накинь ще десятку.
— Нічого, якось витримаю без наркозу. Я грошей не друкую.
Міський абортарій містився на території жіночого монастиря в дерев'яному флігелі. За радянської влади ніхто в монастирі не жив, проте нині вузькими доріжками сновигали черниці в темному одязі, своїм виглядом нагадуючи тимчасовим мешканкам диявольського закладу про кару небесну. Яга лежала на вузенькому скрипучому ліжку біля заклеєного на зиму вікна, на праному-перепраному, місцями подертому простирадлі із синьою клейонкою під ним, намагаючись зрозуміти багато разів прочитаний рядок журнальної статті. Їй уже виголили лобка, і завтра, прямо зранку, разом із десятком дівчат, які так само «залетіли», потрібно буде йти в операційну на аборт. Щось заважало зосередитися, і це був не страх перед завтрашнім випробуванням, не різноголосий гомін сусідок по палаті, а незрозуміла поки що тривога.
Коли в монастирі задзвонили дзвони, тривога зробилася такою нестерпною, що змусила Ягу встати, одягтися, віддерти стулку вікна, заклеєного папером, не звертаючи уваги на обурені голоси, і вистрибнути прямо в сніг. Дзвонили так, немов тужили по її пропащій душі, Яга йшла на розкотисті дзвони, накинувши пальто на білу лікарняну сорочку, в чоботях на босу ногу, не відчуваючи холоду. Жовтий сніп світла то зникав, то знову з’являвся, коли двері в Божий храм відчинялися, скеровуючи заблудлу душу, мов маяк уночі. Вона ніколи раніше не заходила до церкви — здавалося, що там завжди збиралися нещасні, старі й немічні, всі, кому не поталанило в житті, або ті, хто збирався невдовзі розпрощатися з ним. Не зараховувала себе ні до тих, ні до тих, не розуміла стародавньої мови проповідей і змісту обрядів. Не церква, а живий світ природи під бездонним небесним шатром завжди був для неї святим нерукотворним храмом, який очищав душу, давав сили жити у злагоді із собою та людьми. Яга на мить розгублено завмерла, поринувши у простір, обмежений стінами метрової товщини, в мерехтливе сяйво десятків свічок, масний лиск позолочених оправ ікон, пряний дух ладану. Не уявляючи, як належить поводитися, Яга повільно і сторожко пішла углиб церкви, роззираючись на всі боки, сприймаючи те, що її оточувало, мов художник, в єдиному поєднанні кольорових плям, різних за розміром, формою, освітленням, не вирізняючи деталей. Яга дійшла до найсвітлішої плями, зупинилася, впізнавши знайоме відчуття контакту з могутньою силою, коли тіло стає невагомим, а душа намагається здійнятися до небес безневинним янголом і водночас розпростертися покаянно на грішній землі. Світла пляма наблизилася, набула образу Пресвятої Діви Марії з немовлям на руках.
Яга стояла в м’якому мерехтливому світлі від свічок, дивилася на ікону, думала про себе. Пригадалося, як лікарка монотонним голосом вимовляла стандартні фрази, відмовляла від аборту, малювала страшні картини можливих ускладнень. У лікарні на чільному місці висів великий малюнок, на якому була зображена вродлива молода мати, яка тримала за руку гарненьку дівчинку років п’яти, а знизу — надпис «Зупинись!» і жалісливий віршик великими літерами, в якому дівчинка просить не позбавляти її сонечка, обіцяє любити маму більше за всіх на світі. Яга віддала належне майстерності художника, відзначила про себе, що навіть Оленка не змогла б намалювати краще, подумала про те, якою щасливою повернеться завтра додому, звільнившись від небажаного плоду. Це сліпе і глухе створіння не запитало її дозволу на те, щоб з’явитися в її тілі, безцеремонно заявило про себе нудотою і запамороченням, погрожувало зруйнувати ледве налагоджене життя, росло собі в череві, живлячись її кров’ю.