— Стій!
— Стою. Тільки не треба так шарпати.
— Я хочу пояснити…
— Нічого не треба пояснювати. Ти нічим мені не зобов’язаний і можеш продовжувати жити так, як жив раніше. Ти дорослий чоловік зі здоровими інстинктами! Одна лише порада: не розкидайся гучними словами, тим більше, що їх від тебе ніхто й не вимагав. Просто я була тобі зобов’язаною за порятунок від красеня Грека і повернула борг. Тепер ми квити.
Яга спостерігала, як на його обличчі відбиваються розбурхані почуття, зловтішно посміхнутися наостанок їй заважала чавунна втома, яка навалилася після вгамованого нападу люті.
— Іди до своєї ненаглядної. Із Кіровограда, певне, привіз? Живіть у любові і злагоді. А мені пора…
— Ні, ходімо разом!
— А я вам навіщо?!
— Ходімо, інакше я нічого не зможу пояснити.
«Кому пояснити — мені чи їй? Як він зблід, напружився, ось-ось напад станеться. Треба пожаліти нещасного. І потім, цікаво все-таки подивитися на цю дівку. Хто вона — моя попередниця чи нова „любов“»?
— Добре, ходімо. Тільки хочу зразу попередити — можу сказати щось зайве, дивись, щоб твоя дівчина не образилася.
— Нехай тебе це не хвилює.
— Ти мене як відрекомендуєш, як прибиральницю?
— Можу як наречену.
Яга від несподіванки навіть спіткнулася, посміхнулася все-таки.
— Ні, краще вже як прибиральницю.
Перш ніж переступити поріг, Яга погасила пронизливий блиск в очах, її обличчя набуло доброчесного виразу. «Вовчиця в овечій шкірі, — подумки повторила вона вираз, який сподобався. — А замість зубів — Гришин ножик у кишені».
Те, що ножик не знадобиться, стало зрозуміло з першого погляду на миловидну жінку років близько тридцяти. Пофарбоване в модний колір «баклажан» волосся стояло сторчма від лаку, велюрові лосини щільно облягали м’ясисті стегна, малиновий светрик з блискучим золотим метеликом із крилами на розкішних грудях, груба біжутерія, широкий лакований пояс, що міцно охоплював досить тонку талію. Такими доступними за ціною речами турецького виробництва був завалений увесь базар. Судячи з надто агресивно-яскравого, як на буденний вечір, макіяжу, ядучо-солодкого запаху парфумів, а головне, допитливого погляду ревнивої самиці, яким вона зміряла гостю з голови до ніг, Яга відразу зрозуміла, що дама має на думці спокусити Василя, і навряд чи між ними існують якісь глибокі стосунки.
— Ви знайомі?
Яга заперечливо хитнула головою, задоволена тим нульовим враженням, яке вона справила на яскраву пампушку. Волосся зібране в кінський хвостик, ні грама косметики на почервонілому від морозу обличчі, потерті джинси, бахматий светр, під яким майже непомітні були маленькі груди — хіба могла така малолітня скромниця бути суперницею яскравій, мов цикламен, красуні, яка так і випромінювала сексуальність своїм розкішним тілом?
— Це і є, напевне, та дуже охайна школярка, яка найкраще миє посуд? Мені мама розповідала.
— Так, це Ядвіґа. А це Зоя, дочка тьоті Галі.
Цикламенова Зоя більше не удостоїла Ягу, що скромно присіла на стільчик біля входу, ні поглядом, ні словом, повністю перевела увагу на Василя, продовжуючи перервану несподіваним візитом розмову.
— Я сьогодні в першу зміну, клієнток було — руки відпадають. Дві хімії, два фарбування, в коридорі черга сидить на зачіски. У мене від цих фарб та лаків у самої скоро алергія буде, як у тьоті Жені. Ну ось, забігла я, значить, до мами після роботи, вона й сказала, що ти приїхав, а в холодильнику порожньо. Треба ж нагодувати голодного хлопчика! То як супчик?
— Дякую, дуже смачний.
— Суп мама варила, а котлетки я сама робила.
Зоя шваркнула гарячу сковорідку на стіл — бачила б професорка! — зняла накривку. Ягу обдало знайомим ще з дитячого садочка нудотним запахом котлет. Вона встала.
— Я тим часом квіти поллю.
— Може, ти їсти хочеш? — стрепенувся Василь.