— Дякую, не хочу.
— Ти, дівчинко, взагалі можеш додому йти. Квіти я й сама полити зугарна, а в прибиранні за відсутності хазяйки немає потреби.
Яга, звісно, грала роль бідної овечки, сказала слухняно:
— Дуже добре, дякую вам, Зою.
Але не втрималася показати зубки, докинувши при цьому.
— Завжди втікаю від котлетного запаху за кілометр, з дитинства його терпіти не можу. Я піду. Дзвони, Василю, коли що.
Зоя повела плечем, Василь рішуче накрив сковорідку.
— Я вже не голодний, тому котлети залишимо на потім. До того ж, я попередив, що поспішаю, вже майже спізнююся — з товаришем домовилися хокей дивитися. Нехай Ядвіґа швиденько поллє квіти, вона вже знає всі їхні примхи, а ти, Зою, здається, посуд хотіла подивитися?
— Так! Якщо це не буде виглядати нескромно. Мама сказала, що тьотя Женя їй посуд заповідає і меблі. Звичайно, нехай подовше сама ними користується, однак цікаво все-таки подивитися на спадок, — млосно промуркотіла Зоя.
От нахаба! Яга м’якою ганчіркою протирала листя на пальмі, мовчки переглядаючись із Василем, доки Зоя захоплено вивчала виставку за скляними дверцятами.
— Я так зрозуміла, Васю, що тобі це барахло допотопне ні до чого. Претензій до мене не буде?
— Розмова ця передчасна. До речі, заповіт іще не оформлений.
— Авжеж, авжеж! Ми всі тьотю Женю любимо, бажаємо їй довгих років життя. — Зоя підійшла до крісла, в якому сидів Василь, грайливо вмостилася на поручень, почувся тріск старого дерева, цикламенова красуня зойкнула, потім зареготала, опинившись прямо в нього на колінах. — Антикваріат ледве не зламала, ха-ха-ха! Власний спадок. Я, Васильку, коли що, віддячу, хе-хе! За мною не заіржавіє…
Яга, опустивши очі, вийшла в коридор, тактовно залишивши парочку вовтузитися в кріслі. Навіть якби самовпевнена сусідчина дочка виконала стриптиз, то не викликала б цим ревнощів. Яга відчувала Василя, незрозумілим чином вловлювала його реакцію і була спокійною, як лід. Її навіть забавляла участь у цьому спектаклі, на перший погляд, у ролі скромного глядача і водночас у таємничій ролі головної дійової особи. Майбутні спадкоємці вийшли з кімнати: спершу він — червоний, розкуйовджений, тихо лаючись, через кілька секунд вона, кокетливо обсмикуючи светрик, загадково посміхаючись.
— Жаль, що ти йдеш, — тоном вередливої дівчинки промовила Зоя, коли всі вийшли на вулицю. У пухнастому кожушку з клаптиків шкурки песця вона нагадувала колобок на двох чорних ніжках. — Наступного разу домовимося заздалегідь, посидимо довше, з шампанським, погуляємо, доки ніхто не заважає.
— Яке може бути шампанське, коли тітка в тяжкому стані?
— Ти прямо як чернець якийсь! Скажи ще, що й жінками не цікавишся і посту дотримуєшся, хе-хе…
— Уяви собі, дотримуюся, — відрубав Василь. — І не бачу в цьому нічого смішного.
— Добре, не сердься, Васильку! Таким ти мені ще більше подобаєшся. Напевно, тільки в Кіровограді й збереглися такі благочестиві сексапільні ченці. Я до мами зайду, обіцяла, а потім уже поїду на свою Троєщину. До речі, твій товариш часом не в тих краях мешкає? Може, заскочиш до мене після хокею?
— Ні.
— А жаль! Живу я одна, дочка більше в мами — тут садочок недалеко, ще я в нього ходила. Я її тільки на вихідні й забираю. Отже, ласкаво прошу в гості! — Зоя так несподівано цмокнула Василя в щоку, що він не встиг відвернутися і на щоці залишився цикламеновий слід від помади. — Ну, бувай!
Зоя помахала рукою, побігла до свого під’їзду, граційно вихиляючи стегнами, розраховуючи справити неперевершене враження на єдиного глядача, але Василь уже поспішав за Ягою, яка встигла відійти далеко, так що повітряний поцілунок, посланий пухнастим колобком від дверей під’їзду, прийшовся йому якраз у спину.
— От причеплива, — буркнув Василь, наздоганяючи Ягу. — Підозрюю, що старі змовилися одружити мене з нею. Напевно, щоб спадщину не ділити.
— Чим не варіант? — безтурботно озвалася Яга. — Симпатична, компанійська, мріє дати тобі саме те, що потрібно.
Василь зробив великий крок уперед, зупинився, перегородив дорогу. Яга не встигла зреагувати, тикнулася носом йому в груди, зойкнула. Ніс уже не був пластиліновим, як влітку, але ще трохи болів.
— А що, по-твоєму, мені потрібно?
Яга не відступила й на крок, лише підвела догори обличчя, відповіла з викликом.
— Те, що й усім! Хороша хазяйка на кухні й регулярний секс.
— Дивлюся я на тебе і дивуюся. Така мала і така… цинічна, чи що.
— Це я цинічна? — Від обурення Яга відступила на крок, щоб краще бачити кривдника. — Ти шури-мури розводиш із вульгарними молодицями, ще не охолонувши від моїх обіймів, і при цьому мене ж називаєш цинічною?! До речі, ти ще й заміж мене кликав, забув?