— Для кого як.
Після одного ковтка темної запашної рідини апетит справді розгулявся. Яга з’їла шматок сала з чорним хлібом. Сало було просто чудове, однак огірочки були все-таки смачнішими. Вона вже зібралася надкусити четвертий, коли Вася перехопив її руку.
— Чекай, ти чого це так на огірки налягаєш?
— Смачні дуже. А що, не можна?
— Звісно, що можна. Тільки ти наче… з голодного краю на них налетіла.
— Не дуже гостинне зауваження.
— Пробач, їж, скільки завгодно. Ще налити?
— Ні, мені досить.
— А я ще чарочку вип’ю, коли не заперечуєш, за те ж саме.
— Будь ласка.
Яга, звісно, з’їла б іще огірок, але соромилася Василя. Вона налила собі в блюдце густого меду, вкинула туди жменьку горішків.
— Може, в кімнату підемо, телевізор подивимося? — запропонував Василь. Яга хитнула головою. Вони мирно сиділи поруч на червоному плюшевому дивані, дивилися новини, потім якийсь фільм. Яга вже з’їла всі горіхи, знову захотілося огірка. Вона скоса глянула на Василя і забула про огірок, замилувавшись твердим, навіть суворим профілем, міцною шиєю, могутнім торсом. Яга непомітно присунулася ближче, потім іще ближче, поки не відчула тепло його тіла. Кілька хвилин їх розділяли якісь міліметри, тепло переходило в жар, Яга знемагала від наростаючого напруження, проте Василь сидів нерухомо, утупившись у телевізор, ніби нічого й не помічав. Зневажаючи себе за слабкість, вона сама пригорнулася до нього, полегшено затремтіла, коли напруження перейшло в нього, як блискавка в землю. Василь подивився на неї:
— Змерзла?
Яга кивнула. А що їй залишалося робити? Сказати: «Василю, негайно обніми мене?»
— Почекай, зараз зігрієшся!
Через п’ять хвилин диван було розкладено, на нього постелено пухову ковдру, простирадло, зверху — ще одну ковдру.
— Лягай, грійся. Я світло вимкну, щоб лічильник марно не крутився.
Вона лягла, не роздягаючись, на самий краєчок, Василь сів просто на підлогу, прихилився спиною до дивана, і далі дивлячись телевізор. «Може, це від настоянки я не можу заспокоїтися?» — думала Яга, а її рука тим часом крадькома вислизнула з-під ковдри, лягла Василеві на плече, прохопилася під сорочку, завмерла, торкнувшись гарячої шкіри. «Все! Це максимум, що я можу собі дозволити. Якщо він і далі сидітиме бовдуром, встану і негайно піду геть!» — думала вона роздратовано чи то ображено, відчуваючи, як катастрофічно бракує для щастя близькості їхніх тіл.
— Ти що, дражнишся, на витримку мене перевіряєш чи серйозно?
— А ти як думаєш?
— Від тебе всього можна чекати, — він повернувся, подивився їй в очі. — Пам’ятається мені, тобі не подобається, коли в ліжко лягають одягненими.
— Тепер ти мене перевіряєш?
— Так.
— Добре. Тільки запам’ятай, я сама ще не знаю, що мені в голову може зайти.
— Ножа вже приготувала?
— Ні, я його в пальті забула. Відвернися, будь ласка.
Яга роздяглася до білизни, шмигнула назад під ковдру, тремтячи, немов від остуди.
— Мені, я так зрозумів, теж роздягатися доведеться?
От нахаба! Яга ображено забилася в куточок під стінкою, вкрилася майже з головою і заплакала б від приниження, якби сильні ніжні руки не повернули її, а довгождане тепло живої плоті не огорнуло її всю.
Коли до Яги повернулася здатність щось розуміти, вона сказала, знесилено розпластавшись на його грудях:
— Як ти гадаєш, мені можна піти на кухню і з’їсти ще один огірочок?
Василь спершу посміхнувся, потім насупився, підвівся, схопив Ягу в оберемок, ввімкнув світло і охнув, побачивши брунатну чіткість пиптиків її грудей.
— Ти, часом, не вагітна?
— Звідки ти взяв?
— Відповідай, не ухиляйся.
У плани Яги не входило відкривати Василю особливості свого становища, принаймні доти, поки це не стане помітним для всіх. Що пізніше почнуться ускладнення, пізніше він забігає, заметушиться, почне набридати, то краще. Але так думала Яга до їхньої близькості. Зараз вона була розслабленою і податливою.
— Так, вагітна…
Вона не зрозуміла, чому він раптом здригнувся, ніби його вдарили батогом, розтиснув руки. Потім хрипко запитав:
— Від кого?
Яку силу, виявляється, мають слова! Всього два слова, і тіло зіщулилося від образи, зробилося вмить пружним, безсилі, мов водорості, руки напружилися, відштовхуючись від свого недавнього притулку, напівсліпі від солодкої знемоги очі перетворилися на презирливі щілинки. Відповідь, здатна смертельно поранити його, помститися за приниження, вже крутилася на язиці. Напевно, диявол спокушував її на його два слова відповісти своїми трьома: «Від красунчика Грека!»