Фізик слухав задумливо, спостерігав, як ворушаться губи, вишневі без будь-яких помад, тримав руку на округлому животі, який згладив підліткову худорлявість, потерпав від суперечливих поривань, що переповнювали серце. Він любив її, жалів, як дочку, і водночас жадав її, як жінку, і тому сидів, боячись поворухнутися, по-батьківському погладити її по голові або палко поцілувати. Яга відчула його стан, сказала, не дивлячись в очі:
— Можете робити, що хочете, Валерію Володимировичу.
Тоді фізик погладив її по голові рукою, що тремтіла від ніжності, а потім поцілував у губи, намагаючись якомога довше утриматися на краю своєї пристрасті. Надто багато зусиль докладав він, щоб не повторити минулої помилки, бути чуйним і ніжним. Проте надто великим було збудження чи, може, роки брали своє? Але Язі не довелося довго заспокоювати напружені нерви, чекаючи, поки він насититься її тілом. Вона й не відсунулася, відділивши себе незримим бар’єром, як уперше, а ніжно обняла рукою шию, поклала голівку на груди, довірливо притиснувшись до нього налитим молодим соком тілом. Фізик насолоджувався кожною миттю мрії, що нарешті збулася, перед тим, як набратися мужності запитати:
— Ти думаєш зараз про нього?
— Так, — сказала Яга правду.
— Ти любиш його, хоч би що ти собі надумала.
— Ні! — Вона вперто не хотіла здаватися. — Це зовсім інше. Секс — не любов. Таке, як з ним, можна пережити з кожним.
— Дурненька! Таке можна пережити тільки з людиною, яку дуже любиш. Повір старому досвідченому чоловікові.
Перед тим, як піти, він поцілував її в чоло, погладив по голові. Тепер тільки так він буде ставитися до цієї юної жінки, чужої жінки, остаточно зрозумівши, що не пара їй.
— Пробачте, Валерію Володимировичу, що я ускладнюю вам життя.
— Ти подарувала мені дуже багато щастя, незаслуженого щастя…
— Це був мій прощальний подарунок.
— Ніколи не отримував такого щедрого дарунка. Ну, прощавай. Дасть Бог, побачимося на уроці через два дні.
Яга зітхнула.
— Не уявляю, як буду ходити на екзамени із животом!
— Не хвилюйся, дитино. Навіть якщо ти не зможеш ходити на екзамени, я все владнаю. Атестат буде відмінний. — Фізик усміхнувся. — Тільки за математику не ручаюся.
Яга засміялася і зачинила за вчителем двері.
Василеві, на відміну від Яги, було не до сміху. Навчання в магістратурі відбирало багато сил і часу: треба було пригадати все, що забулося за роки армії, вчити англійську, опановувати комп’ютер, не поступатися ні в чому перед впевненою в своїй вищості над провінцією уїдливою столичною молоддю. Вдома тітка діставала дрібними причіпками, двозначними нудними розмовами на одні й ті самі теми. І якби не її кепське здоров’я та солідний вік, Василь міг би подумати, що стара заграє з ним, як із чоловіком. Останні нерви з’їдали стосунки з Ягою. Вона збиралася подовжити термін оренди квартири ще на три місяці, до липня.
— Навіщо тобі платити за квартиру, Ягідко? Давай розкажемо про все тітці, і перебирайся до мене.
— Не хочу, доки не народжу.
— Та чому?
— Залишилося пожити на волі якихось пару місяців, а ти змушуєш мене йти безплатною служницею?
— Звісно, там доведеться щось робити, але максимум я візьму на себе, обіцяю. Жаль твої гроші марно викидати, пізніше вони ой як знадобляться.
— Гроші — не найголовніше в житті!
— Добре, припустимо, що так. Тоді давай я сам заплачу за цю квартиру, і будемо тут жити разом?
— Дякую, Васильку, не треба. У мене ще є долари. Мама щомісяця дає гроші на харчі, та й Вовчик інколи щось підкине з панського плеча, якщо справи ідуть добре.
— Я так розумію, ти відмовляєшся?
— Не ображайся, але я не можу брати у тебе гроші, мов утриманка якась. Не хочу бути зобов’язаною.
Василь таки образився, навіть пішов геть, грюкнувши дверима. Та наступного ж вечора прийшов, вибачився. Не залишати ж її в такому стані зовсім одну.
— От бачиш, моя правда! — торжествувала Яга. — Якби ти платив тут за все, то дозволяв би собі і дверима грюкати безкарно, і футбол дивитися годинами, і любитися мало не щодня.
Василь був не від того, щоб займатися сексом щодня. На жаль, це були тільки мрії, таке щастя випадало йому нечасто. Яга робила уроки, ходила кудись із Оленкою, займалася прибиранням або пранням, почувалася зле чи просто хотіла побути одна, і, поговоривши з півгодини, у кращому разі — напоївши чаєм, спокійно виставляла його за двері, мов чужого. І все ж наставав той благословенний день, коли вона крадькома поглядала на нього звідкись збоку тим особливим довгим пронизуючим поглядом, у якому, здавалося, чаїлася любов. Він терпляче чекав, боявся одним незугарним рухом або словом сполохати ту хвилю почуття, яка зароджувалася в ній, і тільки тоді, коли отримував дозвіл, який він розпізнавав у легкому дотику її руки, особливій інтонації, в ледь відчутному передгрозовому запаху озону в кімнаті, давав собі волю. Він мучив її, пестив, доводив до знемоги, владарював над нею, змушував трепетати, стогнати, плакати від любові. Здавалося, більше не можна дати жінці! Але жодного разу так і не злетіло з її вуст довгождане слово «кохаю». Всю ніч вона горнулася до нього, відразу прокидалася, якщо несподівано втрачала контакт з його тілом, лоскітливо цмокала сонними губами і знову засинала, міцно пригорнувшись, ніби зростаючись із ним шкірою. А вранці прокидалася ще ніжною, проте вже відстороненою, швидко набирала незалежного вигляду і, ніби нічого й не сталося, відсилала його до тітки.