Яга опустила очі, не бажаючи своїм втручанням вплинути на його відповідь. «Бач, чого захотіла! Їй було нелегко наважитися залишити дитину, вона багато пережила, передумала, а я скажу — зривай, мені все одно! Це створіння, до виникнення якого ми причетні обоє, вже рухається, живе, воно об’єднує нас, зв’язує, може, навіть сильніше, ніж любов. Любов вона цінує мало, але виношуючи, народжуючи, виховуючи мою дитину, буде потребувати мене ще багато років, і ніхто тут не зможе мене замінити. Ягідко моя лісова, кисло-солодка! Не попадуся у твої сіті».
— Ти ж казала, так Бог хотів. Я негайно викликаю «швидку», а там — нехай Бог і вирішує, жити їй, чи ні.
По тому, як затремтіли її вії, як ледь помітно ворухнулися кутики вуст, Василь зрозумів, що вчинив правильно. Завжди вона так — ніколи не скаже прямо, примушує здогадуватися, випробовує!
Яга пробула «на збереженні» понад місяць. Вона попросила ліжко біля вікна, читала, навчилася плести гачком мереживні серветки, а коли лежати ставало несила, скручувалася клубочком, опиралася підборіддям на схрещені на підвіконні руки і годинами дивилася на небо, на крони дерев, спершу голі, а тепер укриті ніжним зеленим серпанком. Василь, якого вона відрекомендувала сусідкам по палаті як брата, приходив спочатку щодня, потім — рідше. Вдень учився, через ніч залишався на фірмі свого приятеля по магістратурі, писав водночас дві дисертації — за себе й за приятеля, і заразом охороняв офіс. Платили непогано: сто п’ятдесят доларів на місяць за охорону і тисячу за готову дисертацію. Хто знає, чи буде можливість працювати потім, коли народиться дитина?
Приходила Соня, довго голосила, що донька занапастила свою молодість.
— Не хвилюйся, мамо. До вас я не повернуся, дитину на шию не повішу.
Соня остовпіла від такої відвертості, проте пішла заспокоєною.
Оленка, лякливо озираючись на жінок із величезними животами, розповідала про переполох у школі.
— Таке робилося, ти собі не уявляєш! Вся школа гуде про те, що ти вагітна, всілякі чутки ходять, що, мовляв, та від кого. Я мовчу мов риба, тільки, ти вже вибач, довелося мамі розказати. Ти не ображайся, Яго, просто вони добазікалися вже до того, що ця дитина нібито від нашого фізика. Уявляєш, які ненормальні! І все це Олена Ігорівна, зовсім здуріла, закохалася в нього, мов кішка. Я мамі й розповіла, мовляв, так і так, у Яги є друг, багатий, я його своїми очима бачила. Мама, звичайно, не схвалює, але виступила на педраді проти математички і обіцяла допомогти з атестатом. Директор Олену строго попередив, щоб надалі не розпускала пліток, що плямують честь колег. У неї днями пожежа сталася в класі. Добре, що наш електрик випадково був поряд, відчинили двері і погасили вчасно. Виявляється, вона кип’ятильника включила і пішла, мало школу не спалила. Неуважною стала, через переживання, напевне. Гриші, приятелю твоєму, премію дали за пильність, а математичка отримала сувору догану з попередженням, хоча й кричала, що це все підстроїли, що кип’ятильника у неї зроду в класі не було. Хто їй повірить, якщо Гриша і кип’ятильника обгорілого знайшов, і чашку, яку їй діти на Восьме березня подарували.
Оленка хотіла залишити подрузі свій малюнок голови грецької статуї, повісити прямо над ліжком.
— Якщо будеш дивитися на вродливе обличчя, тоді й дитина народиться гарною.
Яга чомусь засміялася, замахала руками.
— Не треба, Лєночко! Краще пейзаж який-небудь або натюрморт.
Оленка трохи образилася — їй самій дуже подобалася голова молодого грека, якою Яга знехтувала, навіть жаль було віддавати, та все-таки принесла натомість яскравий натюрморт, де були намальовані чудові голчасті айстри у відрі.
Якось заявилися навіть фізик із Гришею. Яга почувалася ніяково через свій великий живіт, через допитливі погляди сусідок. Із палати їй не дозволяли виходити, вони сиділи рядочком на ліжку, розмовляли пошепки, сусідки завмерли, мов миші, відчужено дивлячись у стелю, намагаючись вловити суть розмови малолітньої незаміжньої вагітної дівчини з двома зрілими чоловіками і збагнути, хто ж із них батько дитини?
— Знову ти в історію влипла, і року не минуло після того, як із попередньої халепи вискочила.
— Видно, доля моя така. Дякую, Гришуню, за підтримку. Мені Лєна розповіла про математичку.
— Нема за що, — посміхнувся Гриша. — Дістала вона мене. Подавай їй Валеру на блюдечку з блакитною каймою. Я, каже, директору на вас поскаржуся, що випиваєте на роботі, якщо не влаштуєш нам побачення. Коли про тебе дізналася, підстерегла-таки нас, увірвалася в щитову, мов розлючена фурія. Думав, очі повидряпує. Я і влаштував зразково-показову пожежу, а потім без свідків їй конкретно сказав — будеш, Олено, порожняк гнати, наступного разу сама згориш разом із кип’ятильником, і ніхто не врятує. Наче втихомирилася.