— Твоєму здоров’ю нічого не загрожує? — Фізик виглядав стомленим, постарілим. Скроні геть побіліли.
— Не хвилюйтеся, Валерію Володимировичу, зі мною все гаразд.
— У школу більше ходити не треба. Раптом від зайвих хвилювань знову щось станеться. Я вже говорив із директором, буде тобі атестат. З усними предметами взагалі просто, поставимо оцінки і все, твір вдома напишеш, а екзамен із математики я особисто буду приймати у вашому класі. Ця стерва нічого не зможе довести. То чого плачеш? Не переймайся.
— Ви найкращий, найдобріший, — Яга обняла його, уткнулася в шию, сповнена вдячності. Цілувала солоними від сліз губами білі скроні, стомлені очі тигра.
Фізик розчулився, Гриша закашлявся, відвернувся до вікна, сусідки задоволено зітхнули, нарешті все стало зрозумілим.
Був теплий весняний вечір, Василь не був у лікарні вже три дні, працював, закінчував дисертацію, сидів перед комп’ютером до болю в очах. Коли він зайшов у палату і побачив на місці Яги іншу жінку, думав, серце зупиниться.
— А сестра ваша ще вчора додому пішла, під розписку, — сказала одна із жінок.
— Щось із дитиною?
— Та не хвилюйтеся так, нічого страшного. Вона давно додому просилася, лікарі не відпускали, так вона розписку написала, що претензій висувати не буде, зібрала речі й пішла.
— Та чому ти так злякався? Не могла я там більше витримати, — пояснила Яга. — Вже давно все гаразд, а я лежу, ніби паралізована! Сьогодні гуляла, напевно, години три, не могла нагулятися.
— Могла б і попередити, в мене мало інфаркт не стався. Заходжу, а замість тебе якась тітка. Та не метушися ти, я сам вечерю приготую.
Він дістав продукти, поставив чайника і був невимовно радий, що вона, нарешті, вдома, посміхається, так і горнеться до плеча.
— Я так знудилася, Васильку, без тебе, ніби мені енергію перекрили!
— Можна вже вибиратися до тітки, щоб я мав більше часу поповнювати твою енергію?
Яга подумала, помовчала, пригорнулася міцніше.
— Давай почекаємо ще з тиждень, доки я не прийду до тями після лікарні, не увійду в нормальний ритм життя, переконаюся, що все гаразд. А вже потім скажемо професорці.
Василь підняв її обережно, помітно обважнілу, закружляв кімнатою.
— Нарешті! Може, й до загсу сходимо?
— Що це за наречена з животом? От коли стану знову стрункою, тоді й поговоримо, — відбулася жартами Яга.
Однак минув тиждень, другий, третій, а вона так і не спромоглася піти до квартири на Виноградній вулиці. І вже не горнулася більше до Василя, зустрічала холодно, дедалі більше замикаючись у собі. Останні місяці вагітності були особливо тяжкими, деформували не тільки тіло, а й психіку. Яга знову стала злою, життя посіріло, їй усе не подобалося, дратувало, а найбільше — вона сама. Під кінець дня стомлювався хребет, боліла спина, доводилося спати на підлозі. Живіт виріс до жахливих розмірів, на нього ніщо не налазило, куплені минулого літа речі німим докором лежали в шафі. Яга ходила в Сониних старих сукнях, перестала посміхатися, не зважувалася дивитися на себе в дзеркало, не хотіла, щоб її, таку безформну, незграбну, одягнену з чужого плеча, хто-небудь бачив, навіть Василь, особливо Василь — головний винуватець катастрофи. Нехай не радіє, що вона тепер нікому не подобається, нікому не потрібна, окрім нього! Прогулювалася Яга тепер тільки сама — коли люди бачать вагітну жінку, то завжди думають, що чоловік, який іде поруч, — то і є її чоловік. Вона не бажала витримувати сотні, тисячі поглядів, часом зацікавлених, та переважно байдужих, побіжних, які незмінно залишали на ній тавро «дружина Василя». А йому тільки цього й треба! Побільше ситуацій, які наштовхували б її на думку про необхідність заміжжя. Яга не хотіла виходити заміж із примусу, чіплялася за свободу, що вислизала з рук, опиралася як могла натиску залежності від Василя, що посилювався з кожним днем. Сама прибирала, прала, нахилившись над ванною, ледве втримуючи рівновагу, зціплюючи зуби від болю в спині. З першими променями сонця ішла блукати безлюдними вулицями, скверами, була одним із найперших покупців на базарі. А коли місто наповнювалося людьми і метушнею, вже сиділа біля вікна в чистенькій затишній кімнаті, дивилася на крони дерев, читала або плела свої серветки, яким, здавалося, не було ліку, в такий спосіб заспокоюючи свої напружені нерви.