Скільки сил вона змарнувала, скільки болю витерпіла, щоб стати нормальною, можна навіть сказати, вродливою, і все зійшло нанівець! Щастя, заслужене, створене власними руками, мов Сізіфів камінь, знову скотилося до підніжжя гори. Дитина тягнула з неї останні соки, змушувала весь час їсти, набирати зайвої ваги, пити літрами, билася в животі, хазяйнувала там, як хотіла. Оленка приходила дедалі рідше, дивилася на подругу з ледь прихованим жахом, радіючи, що виявилася розумнішою свого часу. Яга була близькою до паніки. Колишні зухвалі плани щодо завоювання квартири на Виноградній вулиці залишилися в минулому, стара професорка здавалася зараз такою далекою, такою чужою. Неможливо було навіть уявити собі, щоб догоджати їй, упадати коло неї, вдень і вночі витирати пилюку лише за милість жити в цій проклятій квартирі! Ні, Язі вже не потрібна ні квартира, ні її старовинні речі, нічого. Та найбільше їй була непотрібна дитина, як вона сама колись була непотрібна своїй матері. Тепер вона мріяла лише про одне — знову відчути себе вільною! Вільною від живота, від Василя, відповідальності за дитину, щоб можна було знову втекти до лісу, злитися з деревами, стати непомітною і байдужою до людей, як і раніше.
Якось, сидячи за в’язанням, вона раптом уявила собі, як прокрадається вночі до чужого під’їзду, залишає на сходах сірий згорток, іде геть, і… навіть не здригнулася при цьому! «Не обов’язково підкидати дитину, можна просто написати заяву до пологового будинку, піти і залишити її там. Нехай її Василь собі забирає, коли захоче, або якась бездітна дама, на кшталт Соні. Зрештою, можна здати дитину в Будинок немовляти, приходити до неї інколи, приносити іграшки, солодощі… І більше ніколи не вагітніти! Вчитися, хоч би тією самою фізикою займатися, бігати з Оленкою і Юрою на пляж, на дискотеку». Яга різко підвелася, походила кімнатою, відганяючи підступні, але такі привабливі думки.
Для Василя кожний візит ставав дедалі нестерпнішим. Гарна, горда, трохи дивна столична дівчинка, котру він покохав із першого погляду, перетворилася на суцільний ходячий нерв. Якщо він починав розмову на будь-яку тему, що дратувала її, Яга зачинялася у ванній або з очима, повними сліз, затикала пальцями вуха. Він давно вже зарікся казати про одруження, змушував себе бути стриманим, терплячим, кілька разів навіть спробував бути лагідним, та відповіддю були лише презирство, злі сльози, холодна ненависть. Дедалі частіше Василь замислювався над тим, що буде потім, коли з’явиться дитина? А раптом Яга не зможе або не захоче її виховувати? Він проганяв геть тривожні думки, пояснював її поведінку тим, що вона ще сама майже дитина і тому так неадекватно сприймає свій стан. «У мене неадекватна реакція на секс», — пригадав він її слова в ту ніч, коли було зачато цю дитину, причину всіх нещасть. У неї на все неадекватна реакція! Хоча він домігся того, що її реакція на секс стала просто прекрасною. Може, це і додає сил триматися, сподіватися, що й цього разу вдасться змінити ситуацію.
Василь не приходив чотири дні, захищав дисертацію, сподівався, що розлука її напоумить — марні сподівання! Яга зустріла його мовчки, як завжди, сіла на ліжку, відвернулася до вікна, не бажаючи розмовляти.
— У мене сьогодні свято, Ягідко! Отримав диплом магістра ділової адміністрації.
— Вітаю.
— Може, вип’ємо трохи шампанського з цієї нагоди?
— Ти прекрасно знаєш, що мені не можна алкоголю. Мені взагалі нічого не можна…
— Добре, не будемо. Завтра підемо до тьоті Жені, розкажемо про дитину.
— І чути про це не хочу!
— Розумієш, люба, ситуація дещо змінилася. Навчання закінчилося, я, за ідеєю, повинен подякувати їй за гостинність і повернутися додому. До себе ти мене не приймаєш. І що звелиш робити?
— Не знаю, це твої проблеми. Їдь додому.
— А як ти будеш без мене?
— Втоплюся, як Вадим, або кинуся під поїзд, як Анна Кареніна.
— Не кажи дурниць!
— Я завжди, по-твоєму, кажу дурниці. А що мені лишається робити, коли ти поїдеш?
Усе-таки він був їй потрібним! Василь був радий будь-якій дрібниці, яка свідчила про те, що він їй не байдужий.
— Тоді не відмовляйся завтра піти до тітки. До речі, вона попередила, щоб я був готовий до сюрпризу.
— Тільки її сюрпризів і не вистачало для повного щастя!
Василь не наполягав. Він зрозумів, що її зараз не можна зачіпати, гладити проти шерсті, потрібно допомагати, по змозі, виконувати свій обов’язок, не сподіваючись на вдячність, стійко зносячи її зневагу і примхи.