— Я відійду на хвилинку. Скажу сусідці, нехай «швидку» викликає, щоб ця психопатка не дала дуба.
— Іди. Я з Люсею побуду.
Василь глянув на неї здивовано, кивнув головою, побіг до сусіднього під’їзду.
Того ж вечора він переніс свої речі до Яги.
— Усе гаразд, викликали «швидку», сусідка заночує в неї, якщо буде потрібно. Задоволена, — ще одним конкурентом стало менше. Приймеш на якийсь час, бо подітися ніде?
— Звісно, заходь.
Дивно, але після того, як Василя позбавили спадщини, Яга вже не сердилася на нього, сприймала, як товариша по нещастю. Зараз йому ніде жити, через місяць, ні, вже через три тижні вона сама залишиться без даху над головою. Василь не докучав їй, постійно від’їздив кудись на два-три дні. Приходив стомлений, мовчазний, мився, відсипався, робив, що потрібно, по господарству, і знову йшов. Запитував:
— Ти не проти, Ягідко, якщо я відлучуся на пару деньків?
Яга була не проти, не цікавилася, куди, навіщо. Нехай собі їде, він людина вільна, як хоче, так і робить. Вона вже не була клубком нервів, якось заспокоїлася, відчуваючи, що чекати їй залишилося декілька днів. Останнього разу Василь приїхав на машині, не на лімузині, звісно, а на чистенькій синій «дев’ятці».
— Це що, твоя машина? — із цікавістю запитала Яга. — Я й не знала, що ти вмієш водити.
— Ще в армії права отримав. Продав мотоцикла, додав грошей і купив машину. То що, подобається?
— Не БМВ, звичайно.
— Тут ти маєш рацію, на БМВ поки що не тягну. Але на цій теж можна буде тебе до пологового будинку відвезти.
Ти бачиш! Думає про це, навіть машину купив. Яга з вдячністю подивилася на Василя.
— Туди і на «швидкій допомозі» можна доїхати.
— Я сам відвезу. І куплю все, що потрібно для дитини, ти не хвилюйся.
Яга і не збиралася хвилюватися, ходила спокійна, наче удав. Вона взагалі не думала про дитину, а тільки про те, що скоро звільниться від живота, зможе носити нормальний одяг, бігати, гуляти, скільки заманеться, не ховаючись від людей. А дитина? Дитина не пропаде. Вона ж не пропала!
Перейми почалися в точно визначений день, коли в темному липневому небі загорілися зірки. Вона востаннє помилася в рожевій ванній, зібрала все необхідне, Василь відвіз її до пологового будинку, ігноруючи світлофори, нервуючись більше, ніж вона сама. Через дві години, без жодного крику, Яга народила хлопчика, глянула на нього відчужено і з полегкістю поринула в довгий сон.
— Мамочко, прокидайтеся, вже час годувати, — торсав хтось її за плече. Яга знехотя розплющила очі, нянечка тицьнула їй до рук згортка. Дитина спала. Яга подивилася на крихітне личко з темними віями, провела пальцем по круглій рожевій щічці, відзначила про себе задоволено, що хлопчик симпатичний, обов’язково комусь сподобається. Умостила його зручніше коло себе і знову заснула, наче нічого й не сталося. Вона проспала наступне годування, потім ще одне. Увечері до палати прийшла ціла делегація: няня, сестра, лікар.
— Мамо, ви чому не годуєте дитину?
«Яка я їм мама? — подумала Яга. — І взагалі, яке їхнє діло? Я не вбила цю дитину, народила, виконала свій обов’язок. Жаль, що вони прийшли увечері. Вранці мене тут би вже не було».
— Він увесь час спить. Я не знаю, як його годувати.
— Аякже, спить! Репетує голодний, коли інші діти сплять, няням доводиться його догодовувати.
Яга зовсім не хотіла скандалу, не хотіла ніяких ускладнень, тому покірно дозволила медсестрі боляче м’яти і давити їй груди, вичавлюючи молоко, потім тикати пиптика до ротика дитини, яка при цьому кашляла і відверталася.
— Бачите, він сам не хоче. Треба його із пляшечки годувати.
— Нічого, захоче. Дивись, як інші матері годують, зціджуй молоко, вчися. Ти, сподіваюся, не збираєшся відмовлятися від дитини?
Вся палата, затамувавши подих, чекала на її відповідь.
— Ні, — сказала Яга. — Не збираюся.
Довелося годувати під пильним наглядом няньки. Всі інші діти їли, а її дитина плакала, відверталася, раз у раз випльовувала пиптика. Яга ладна була трусити те маля, як колись товстощоку Наталку, так воно їй набридло. Але ж має бути якась причина! Вона зцідила в склянку кілька крапель молока якогось дивного блакитнуватого кольору, спробувала його на смак — молоко було гірким! Зцідила з другої груді — ще гіркіше! У Яги запаморочилось у голові, вона віддала дитину, лягла, заплющила очі. «Бідне дитя! Чим воно завинило? Твоя мати так тебе не любить, що молоко в грудях стало гірким. Може, навіть отруйним. Не мати, а справжнісінька гадюка».
Вона прокинулась удосвіта, вийшла в коридор, спустилася сходами. Двері були замкнені. Нічого, можна вийти через вікно. У грудях закололо, на сукні з’явилися вологі плями від молока. Яга мазнула пальцем, спробувала на смак. Молоко було солодким. Нагорі відчинилися двері, почувся дитячий плач. Плакала лише одна дитина, Яга відразу впізнала, чия. Це був її син. Всі діти спали, сито плямкаючи губами у сні, тільки один хлопчик, якого нагодували гірким отруєним молоком, кричав від голоду, а мати в цей час ішла від нього геть назавжди.