Яга встала, прислухалася. Василь спав. Вона одяглася, вийшла в сіни, зцідила з обох грудей молоко, поставила його в холодильник, сіла писати записку при слабкому передсвітанковому світлі.
«Василю, я пішла. Знаю, що роблю дуже погано, та інакше не можу. Ти його любиш, з тобою він не пропаде. Не шукай мене, пробач, якщо зможеш. Ти — найкращий з усіх, кого я коли-небудь знала».
Усе. Тепер треба взяти сховану в кущах іще вдень сумку, тихенько вийти за двір, піти на трасу, зупинити першу-ліпшу машину в напрямку Києва і загубитися у великому місті. Гроші на перший випадок були, чотириста доларів, що залишилися з минулого літа, пам’ять про красунчика Грека.
Яга вже підходила до хвіртки, коли почула плач дитини. Якусь хвилинку постояла, вагаючись, метнулася назад. Треба його заспокоїти, нехай поїсть, засне, не будить Василя хоча б пару годин, щоб устигнути дійти до траси і сісти в машину. Василь уже вставав до дитини, але побачив, що над колискою схилилася Яга, не помітив спросоння, що лише п’ята ранку, а вона вже вдягнена, і знову провалився в міцний передранковий сон.
— Тихіше, маленький, тихіше, — шепотіла Яга, і тут згадала у відчаї, що груди її порожні, поцілувала дитину в лобик і обмерла, відчувши, який він гарячий. Дитя навіть і плакало слабенько, жалісно. Яга розштовхала Василя, звеліла гріти воду, сама випила дві склянки чаю з молоком і медом, щоб скоріше прибуло молоко, напоїла дитину водичкою, змішаною зі слабким підсолодженим настоєм звіробою і ромашки. Через півгодини, коли дитина була викупана в травах, загорнута в усе чисте, дала їй груди, вже наповнені, тугі. Та він не хотів їсти, посмоктав трохи і знову спроквола заплакав, жалібно зморщивши личко.
— Якщо треба до лікаря, я вас відвезу, — сказав Василь.
— Почекаємо ще трохи, раптом минеться? Тим більше, сьогодні неділя, тільки «швидка допомога» працює.
— Значить, привезу «швидку допомогу».
Яга мовчала, вона не знала, що їй робити. Дитина спала, інколи кривилася у сні, сердечко під рукою билося часто-часто. Накрита білим простирадлом колиска, бліде дитяче личко, опалені губки нагадали про щось страшне, про мертву дівчинку в білій труні. Яга, мов підкошена, впала на коліна. Ні! Тільки не це! Очі самі собою звелися на ікону. Вона не знала, як треба правильно молитися, просто каялася перед Богом у своїх гріхах, просила зглянутися над її дитиною, натомість пропонувала своє життя. За вікном заревів мотор, Яга залишилася один на один із примарою смерті, що стояла в головах білої колиски. Вона постелила в колиску яскраву баєву пелюшку з малюнком, схожим на суничну галявинку, взяла свого хлопчика на руки, пригорнула до грудей, носила його кімнатою, подвір’ям, знову кімнатою, розказувала про те, яким він буде, коли виросте, як вона навчить його розпізнавати трави, радіти весняному сонечку, літньому дощику, запахові осіннього листячка, блакитним іскоркам на снігу. Багато слів знайшла сьогодні Яга для свого сина, а коли, втомившись ходити, присіла біля дзеркала, побачила там молоденьку жінку, яка ніжно пригортала до себе немовля, з величезними печальними очима на блідому обличчі, такими самими, як на іконі Пресвятої Діви в монастирі.
«Покорися, так хоче Бог», пригадала вона слова, які докорінно змінили її життя, і ще одна проста фраза закрутилася в голові: «Треба ставитися до людей так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе». «Я вчора побажала зла старій професорці, сьогодні хотіла заподіяти зло своїй дитині, завдати смертельної рани її батькові. Я сама в усьому винна».
Почулися голоси, зайшов Василь, якийсь чоловік у білому халаті. Яга не хотіла віддавати дитину, вчепилася в неї мертвою хваткою. Василь силоміць вивів її за двері, а коли вона рвонулася, забилася в його руках, почувши дитячий плач, притиснув її до себе, позбавляючи можливості рухатися, заспокоюючи, вмовляючи, цілуючи в гірко-солоні від сліз очі.
— Чого ви так тіпаєтеся, мамочко! — Сказав лікар, виходячи із дверей, коли Яга мало не збила його з ніг, метнувшись до дитини. — Поки що нічого страшного я не бачу. Температура, звісно є, але шкіра чиста, легені в нормі, живіт спокійний. Ось вам мікстура, давайте по чайній ложці перед кожним годуванням. А завтра не зайве було б до міста з’їздити, зробити аналізи, проконсультуватися — може, це якась інфекція. Сподіваюся, ви груддю годуєте?
— Груддю, — поспішив запевнити Василь.