— Ось, візьміть. Я вже награлася, хай тепер ваша Оленка пограється. А мені тут добре, передайте мамі, будь ласка.
Дядько не став наполягати, погладив Ядвіґу по голівці, подякував і поїхав. За тиждень, коли знову приїхав по траву, привіз племінниці гостинці — пиріжки з вишнями та смажену курку.
Наприкінці серпня перед приїздом Соні Ядвіґу забрали в село.
— Бач, Ядвіґо, ми тобі годили і не забирали від баби Олі, — сказала старша тітка солодким голосом. — Але ти не кажи мамці, що була там увесь час, скажеш тіко, що в гості їздила. Добре, ластівочко?
Ядвіґа мовчки кивнула. Знову обман, знову фальш. Чому так легко і вільно почувалася вона в бідній хатинці серед степу, і чому їй так душно тут, серед людей? Швидше б приїхала мама! І мама приїхала завтра ще до обіду. Побачивши Соню, засмаглу, ще вродливішу, Ядвіґа зрозуміла, як скучила за нею. Соня обнімала її, цілувала, привезла нову сукенку. Ядвіґа ходила по двору горда, у присутності мами всі знову розмовляли з нею улесливо-фальшивими голосами.
— Мамусю, я тут була в гостях у нашої далекої родички, баби Олі. Там є собака, кіт, і там так гарно! Давай завтра поїдемо туди на цілий день, попрощатися?
— Даремно тебе туди возили. Вона й не родичка нам, так, сьома вода на киселі. І чудна якась, темними справами займається, скривдити тебе могла.
— Ну що ти, мамцю! Навпаки — вона дуже хороша, мене зовсім не кривдила, не те, що тут… — Ядвіґа прикусила язика. — Я тебе дуже прошу, будь ласка! Баба Оля мені суворо наказала: «Коли Соня приїде, щоб ви обов’язково прийшли до мене удвох».
— Ну добре, якщо вже ти так хочеш, доню, давай пройдемося після сніданку. А увечері попрошу брата забрати нас на мотоциклі.
Соня погодилася так легко тому, що, пробувши у матері всього лиш день, вже втомилася від збуджено-галасливих розмов, від щокатих розпещених небог. А найбільше дошкуляло те, що родичі знову ставили її ніби на один рівень із собою. Вперше за стільки років приїхала вона на батьківщину, і то тільки тому, що більше ніде було залишити на літо дитину, а вже її обтяжувала кожна година перебування тут, і вона рада була йти, куди завгодно, аби лишень із двору.
Наступного дня мати й донька відразу після сніданку, до спеки, обидві полегшено зітхнувши, вийшли за ворота. Ревниво-здивовано дивилася Соня, як чудна літня жінка несподівано лагідно обійняла її доньку, як жваво гасала навколо хатини Ядвіґа, а за нею бігали кури, коза, і величезний, страхітливий на вигляд пес скавчав, метляв хвостом, намагаючись зірватися з ланцюга. Після духмяного трав’яного чаю, який вони пили з привезеними з міста цукерками та ще з медом і свіжими перепічками у холодочку під горіхом, душу огорнув дивний спокій… А коли господиня запропонувала Соні прилягти в прохолодній хаті, сповненій п’янкими пахощами сухих трав, Соня відчула, що майже дрімає, чи, може, так заспокоював трав’яний напій, дозволяючи чужим думкам вільно входити в її розум? Баба Оля сіла в ногах, заговорила монотонним голосом, як це завжди роблять ворожки.
— Хочу сказати тобі, голубко, що дівчинку твою треба привозити до мене хоча б два-три рази на рік. Дуже їй пороблено. Так глибоко воно сидить, що не змогла я за цей час до кінця його вивести. Чорною жінкою кинуто їй в спину землю заговорену. Якби землю з кладовища кинула, то вже б скрутило твою дівчинку в баранячий ріг. Ти знаєш про це?
Соня заперечливо хитнула головою. У звичайному стані їй би й на думку не спало слухати напівбожевільну бабу з якимись середньовічними байками.
— Здібна у тебе дівчинка, я називаю її Ягідкою. Дуже вразлива. Таких на сто тисяч, може, одну й зустрінеш. Але сильний прокльон на ній, як і на всьому родові. З правого плеча забрала зла воля янгола-охоронця, а на лівому плечі рогатий сидить, давить, а противаги немає. Тільки гне її, голубоньку, калічить. Добре над нею попрацювати треба, щоб ангела повернути, а на рогатого управу знайти. Видно, дуже грішними були її пращури, з кров’ю, із сім’ям своїм і гріхи свої тяжкі передали. Правду кажу?