За кілька днів до Каті підійшов найгарніший хлопчик класу, сіроокий високий Альоша, і сказав:
— Правда, що ти, Катько, на бальні танці пішла?
— А ти звідки знаєш?
— Та теж хотів записатися… — непевно відповів Альоша.
— Ой, як добре! Мені якраз партнер потрібний, — зраділа Катя. До усіх своїх перемог їй давно хотілося долучити ще одну — привісити до пояса закохану Альошину голову.
— І мені партнерка потрібна. Тільки з тобою, Катько, я танцювати не буду. Кажуть, що в тебе під пахвами смердить… Та й ноги кривуваті. І взагалі ти товста, тебе і не піднімеш. Ось Аня — інша справа.
Альоша перевальцем відійшов від червоної як рак Каті. Всі бачили, як Катя зронила голову на руки і заплакала. Дехто міг чути, як вона після уроків звинувачувала в усіх гріхах Аню, а та марно намагалася виправдатися. Зате ніхто не помітив, як Ядвіґа віддавала Альоші п’ять карбованців, які вчора потайки витягла з батькового гаманця. Там було багато синеньких п’ятірок, двадцять чи тридцять, хто їх перелічуватиме? Назавтра Ядвіґу знову запросили до Каті додому, вона їла смачний курячий супчик, пила чай з бабусиним пирогом і співчутливо вислухувала скарги подруги на підступну Аньку.
— Уявляєш! Вона наговорила про мене всякої гидоти, аби тільки стати його партнеркою. Мама сказала більше її і на поріг не пускати. Це ж треба таке вигадати — смердить від мене, і ноги криві! Дивись, ну де ж вони криві?
Катя задерла спідничку. Ноги були товстуваті вгорі і тонкуваті знизу, трохи розходилися від колін у вигляді літери «л», але, справді, не були кривими.
— Може, це не вона сказала?
— А хто?! Тільки у неї однієї була причина! Захотіла з Альошею танцювати.
Дружбу було поновлено. Принаймні так здавалося самовдоволеній Каті, впевненій, що має владу над людьми. Катя й уявити собі не могла, що її вже викинуто за високий паркан на територію ворожого для Ядвіґи світу, позбавлено всіх привілеїв, і ставитися до неї тепер будуть без любові та жалю, як до статиста в таємничій грі. Зрадлива подружка більше не цікавила Ядвіґу, але будинок на Виноградній вулиці дедалі більше вабив до себе.
— Ви весь час разом і схожі як сестрички! Обидві чорноокі, темноволосі, — казали їм однокласники і вчителі.
— А ми і є сестрички! — жваво відповідала Ядвіґа. — Тільки троюрідні.
— Невже?
Ядвіґа серйозно кивала головою, а Катя самовпевнено посміхалася, не відчуваючи небезпеки, — її тішило бажання інших так бути схожими на неї, розумницю і красуню, що вони ладні були себе обдурити. А Ядвіґа, діючи відповідно до таємного плану, готувала ґрунт для майбутнього, щоб ніхто не здивувався, коли вона, нарешті, зможе переїхати жити до «троюрідної сестрички». Наївне сподівання на те, що Катрусина сім’я полюбить її навіть сильніше, ніж саму Катю, ставало нав’язливою ідеєю.
— Давайте, я посуд помию, — пропонувала вона бабусі, коли Катя, взявши яблуко, йшла геть із кухні. Коли кликали, швидко відривалася від телевізора, з підкресленою готовністю сідала за уроки, ніколи не дозволяла собі вередувати в гостях у подруги. Ядвіґа розхвалювала все, що готувала бабуся, хвалила навіть противного товстого смердючого кота Тигрика. Вона домагалася прихильності Катрусиних батьків, ставши взірцем слухняності. І ця тактика дала свої результати. Звичайно, не такі, як уявляла собі маленька інтриганка, схожа на зозуленя в чужому гнізді. Найбільше на світі зозуленяті хотілося помінятися з Катею місцями, жити замість неї в чарівній квартирі.
«Ти, Катюшо, звичайно, кругла відмінниця, але часто буваєш неслухняною, капризуєш і не цінуєш нашого піклування. А твоя подруга Ядвіґа — вдячна, слухняна дівчинка, завжди готова допомогти. Ми полюбили її, як другу доньку, і попросимо її батьків дозволити Ядвізі бувати у нас щодня, навіть ночувати. А ти дивися на неї і вчись, як треба себе поводити», — приблизно так уявляла Ядвіґа реакцію батьків подруги на свою поведінку. Проте результати виявилися значно скромнішими. Але вони були! Бабуся Каті справді цікавилася, чому Ядвіґа довго не з’являється, якщо не бачила її більше як три дні, а батьки почали купувати їм квитки на неділю в кіно і театри. Коли для Каті влаштовували веселі дитячі свята з іграми, сюрпризами, з величезним домашнім тортом, Ядвіґа приходила раніше, як своя, допомагала накривати на стіл, а коли гості розходилися, зголошувалася мити посуд, сподіваючись, що затримається допізна, і Катрусина мама зателефонує Соні, і її залишать ночувати.