Ядвіґа пропустила через хворобу початок чверті. Про те, що класний керівник провела перевиборні збори і старостою знову стала Катя, дізналася від однокласниць по телефону.
— Тебе так лаяли! Мама Каті приходила на збори, говорила, що ти повелася негарно, скориставшись хворобою подруги, а ми також неправильно зробили, що проголосували за тебе. Ліні Сергіївні директор оголосив догану за хиби у виховній роботі, — торохтіла по телефону Анька.
Ядвіґа була приголомшена новиною. Півдня вона переживала, та потім взяла себе в руки: «Нічого! Ось прийду в школу, тоді побачимо, хто кого. Нехай Катька знову стала старостою, це лише тому, що її батьки пішли в школу і влаштували скандал, а однокласники однаково ставляться до мене краще, ніж до неї, задаваки. Я зроблю так, що її ніхто і слухати не буде. Що це за староста, котра не має авторитету!» Але не так сталося, як гадалося.
Біль у хребті не вщухав, останні уроки, коли тіло стомлювалося від тривалого сидіння, були нестерпними. Соня повела доньку в поліклініку, додому обидві повернулися мовчазні, пригнічені. Увечері Соня звеліла Ядвізі роздягтися до трусів, і почала демонструвати чоловікові те, що їй сьогодні показував лікар.
— Рентген виявив викривлення хребта. Навіть без рентгену вже помітно, дивись: голова нахилена, плече підняте і повернуте вперед, права лопатка випинається. А зараз — найнеприємніше. Ядвіґо, підніми руки вперед і нахились.
Ядвіґа, ще до кінця не усвідомивши, чим загрожує викривлення хребта, нахилилася і похолола, почувши прикре зітхання матері і здивований вигук батька.
— Що там у мене? Що? — закричала вона, відчуваючи напад жаху.
— У тебе з правого боку горб росте, — сказав батько жорстко. Ядвіґа підбігла до дзеркала, вивернула голову, оглядаючи свою спину.
— Де?! Я не бачу! Це я просто стою так. Ось, дивіться, — Ядвіґа спробувала опустити плече, нахилити голову в інший бік, сховати випнуту лопатку. Їй це вдалося, щоправда, виникло відчуття незручності так, наче вона не випрямилась, а навпаки, викривилася.
— Ти так не побачиш. Треба підняти руки над головою і нахилитися. Ось, дивись.
Тепер Ядвіґа і сама чітко бачила в дзеркалі, що з правого боку спина вигнута дужче, ніж з лівого. То й що? Хіба це горб? Горб — це як пухлина, чи мозоль, чи бородавка на пальці, тільки велика. Вона натягала одяг неслухняними руками, тіло почало тремтіти. Чому всі говорять, що у неї росте горб? Просто доводиться дуже багато сидіти, носити важкі речі, тому плечі й зробилися нерівними, а хребет нахиляється праворуч, куди його тягне важелезний портфель. Якщо стежити за собою і ходити рівно, тоді і хребет випрямиться.
— Немає в мене ніякого горба! — закричала Ядвіґа. — Горби бувають тільки у відьом та верблюдів. Баба Оля сказала, що виправить мені спинку, і виправила. Це ви не захотіли мене відправити до неї на літо — от знову все й порушилось!
— Припини істерику! — гримнув батько. — Що там могла тобі виправити напівграмотна бабка? Тільки гірше зробила. Я сам тепер займуся твоїм здоров’ям, коли вже мати прогавила. Лікарів треба знайти хороших, не покладатися на шарлатанів.
Зарюмсану Ядвіґу відправили спати, а батьки на кухні ще довго обговорювали неприємну новину. Хто міг запідозрити таку ваду в гарненькому, мов лялечка, немовляті? Твердили, що дитина здорова, а виявилося — потенційна горбунка. Ось і довіряй після цього медицині!
Наступного місяця Ядвіґа побувала на консультації у різних лікарів — ортопедів, хірургів, рентгенологів, у старенького професора, у якого тремтіли руки. Дехто з них пропонував зробити операцію, інші — закувати в гіпс на кілька місяців, ще інші заспокоювали, що нічого страшного немає, потрібно тільки підкласти у взуття спеціальні супінатори, якомога менше сидіти і не носити важкого. Ядвіґа виходила з кабінетів із новими порціями ненависті в серці проти людей, які бажали їй лиха. «Вони нічого не розуміють! Мені потрібно тільки поїхати до баби Олі цього літа, і все владнається», — думала вона, але вже не наважувалася промовити вголос. Вона була безправною дитиною, з думкою якої не рахувалися навіть батьки, а всі ці вчені лікарі писали якісь дисертації і розробляли нові методи. Тільки старенький дідусь-професор їй страшенно сподобався.
— Не слухайте цих новомодних спеціалістів, голубчику! — говорив він батькові. — У вашої дівчинки нічого страшного поки що немає. Звичайно, сталися деякі порушення, та їх цілком можливо виправити. У вашому випадку не спостерігається уродженості захворювання, воно виникло внаслідок порушення гармонії в організмі, можливо, посилилося внаслідок травми. Ваше завдання — цю гармонію відновити. Якщо є така можливість, відправте її на все літо в село, на природу. Лікар лікує, а природа зцілює. Нехай побігає боса по траві, поплаває в річці, поп'є свіжого молока, наїсться фруктів. Намагайтесь уникати стресових, нервозних ситуацій. Добре було б зайнятися танцями, хоровим співом, малюванням. Основне правило — не перевантажувати! Все має приносити задоволення.