Выбрать главу

— А що відбувається… Хробаки їх там з’їдають, самі тільки кісточки й лишаються.

Вночі Ядвізі увижалося, як червоні земляні черв’яки прогризають дірки в маленькій білій труні, гризуть померлу дівчинку. По її власному тілу, здавалося, теж повзали черв’яки. Виник дивний інтерес до смерті. Раніше, коли різали курку чи качку, Ядвіґа йшла геть і поверталася лише тоді, коли бідолашна птиця вже варилася в супі. Тепер, навпаки, намагалася підгледіти процес із самого початку. Курка втікала від баби Ніни, голосно лопочучи крильми і кудкудакаючи. Потім билася у неї в руках, поступово затихаючи. Баба казала їй якісь лагідні слова, зв’язувала ноги, сідала на бетонну сходинку ґанку, затиснувши курку коліньми і тримаючи її за голову, а іншою рукою перерізала ножиком шию. Курка смикалася, з горла в неї булькало, бабуся, тримаючи за крила і ноги, перевертала її над цеберком, і туди дзвінкою цівкою збігала кров, стікаючи яскравими краплями на сірий бетон. Потім уже мертву курку шпарили окропом, патрали і вибирали нутрощі, обсмалювали, варили суп.

Дядькові не з руки було різати курці горло ножем. Він відносив її на город і одним махом рубав голову сокирою. Великий білий півень одного разу вирвався від нього і як скажений бігав городом без голови, лопочучи крильми, а з червоної культі шиї фонтаном била кров, заливаючи все навколо. Ядвіґу тоді також забризкало кров’ю, вона злякалася, що півень налетить прямо на неї, адже він не бачив, куди біг. Та безголовий півень упав на бік прямо біля її ніг і затрусився, загрібаючи лапами.

Якось Ядвіґа побачила, як дідусь убивав кроля. Він тримав його за вуха, кролик не подавав ні звуку, висів собі спокійно, такий гарнесенький, і навіть не пручався, лише носик його весь час смішно смикався. Дідусь узяв молотка і вдарив кролика межиочі, і той закричав, затріпався, тоді дідусь стукнув ще раз. Потім привісив мертве тільце за лапки на гілці дерева, гострим ножиком обережно зняв із нього шкурку. «Наталочці на шубку». Такі шкурки, напнуті на дерев’яні рамки, вже сохли в хліві.

Ядвізі було жаль курей і кролів, страшно було дивитися на судомливі сіпання, чути передсмертні крики. Проте її так цікавила мить переходу живої істоти в неживу, що вона пересилювала жаль, знов і знов спостерігала ті жорстокі сцени, намагалася зрозуміти, куди відходить життя? Куди відійде вона сама, якщо помре? Їй здавалося, що тільки-но вбита і обпатрана курка ще не зовсім мертва, що життя відходить не зразу — спочатку більша його частина невидимо залишає тіло, напевне, через перерізане горло в курей або через очі у кроликів, але саме тіло не вмирає миттєво, на якийсь час у ньому ще тліють залишки життя, котрі поступово випаровуються через рани й порізи. Одного разу Ядвіґа навмисне розтяла шкіру на власному зап’ястку: ану ж, чи не почне звідти виходити життя? З руки закрапала тепла солонувато-нудотна кров, яку годі було спинити. У голові запаморочилося, Ядвіґа відчула, як до горла підступає нудота, ще встигла обв’язати руку марлею, крізь яку бабуся проціджувала молоко, присіла в куточку за пічкою і провалилася у дзвінку темряву. Соня знайшла її з перев’язаною закривавленою рукою на підлозі кухні. Прийшовши до тями, дочка пояснила, що ненароком порізалася ножем, їй не повірили, але змовчали.

Схудла відсторонена Ядвіґа з темними колами довкола очей, ще довшим носом, сяк-так зачесаним волоссям, похмура і небалакуча, викликала в оточення незрозумілу тривогу. Сама собі вона подобалася, бо дедалі більше ставала схожою на Маленьку Розбійницю з казки. Вона рухалася безшумно, мов тінь, подовгу вціляла ножиком у стіну хлівця, тішилася тим, що несподіваною появою лякала присутніх. Її заставали за дивними заняттями, коли вона, наприклад, розмовляла сама із собою або з рослинами в чагарниках саду, коли різала на частини курячі нутрощі, нашіптуючи над щойно забитою птицею.

Всі були раді від'їзду Соні та Ядвіґи, і вони самі, і господарі. У шкільному портфельчику лежали пучечки засушених трав — єдина пам'ять про бабу Олю, звісно, якщо не зважати на вічну вдячну пам'ять у серці. Із чорнобильської евакуації поверталася не колишня дівчинка Ядвіґа, а Яга, яка самим виглядом і поведінкою наганяла страх на присутніх.

Розділ 2

Після повернення із Жданівки Яга категорично заявила, що нізащо не вчитиметься в старій школі, і… без ускладнень отримала бажане. Чорнобиль розпалив давній конфлікт між батьками. Наляканий радіацією батько виїхав до Росії, заздалегідь продавши свою кооперативну квартиру в центрі й подавши на розлучення. Ядвіґа з мамою жили тепер у малесенькому двокімнатному помешканні на новому житловому масиві. Перед першим вересня Яга взяла фотокартку колишнього класу, розмалювала дітям обличчя, перетворивши їх на потвор, а з Каті зробила свиню з рогами, і так злісно надавлювала ручкою, що в кількох місцях проштрикнула папір. Соня, побачивши зіпсовану фотографію, вжахнулася й довго сварила доньку за вандалізм і злостивість.