Вже п’ятий рік Яга суворо дотримувалася власної обітниці затворництва, добровільно ізолюючи себе від людей, рятуючи їх від свого зла, а себе — від розплати за це зло. Може, у такий спосіб вона очистилася духовно, отримала прощення за свої і чужі гріхи або просто подорослішала, переросла дитячу образу на весь світ, бо останнім часом у неї виникло дивне відчуття покори, бажання стати доброю.
Одного дня Яга остаточно зрозуміла, що стомилася жити в гордій самотині. Вона вмостилася на шорсткій гілці дуба, почекала, доки уривки вражень дня щезнуть у прохолодному вологому повітрі й натомість прийдуть шелестіння вітру, гойдання переплетених гілок, звуки тонких пташиних голосів, а потому кілька разів повторила, як заклинання: «Хочу знайти подругу, яка мене розумітиме!»
Удома Яга підійшла до дзеркала. Не любила дивитися на себе — це добрий спосіб, щоб зіпсувати собі настрій. А головним винуватцем був ніс — витягнутий, з неоднаковим обрисом лівого і правого профілю. Щоб замаскувати ніс, Яга опускала голову так, щоб волосся спадало на обличчя. На людях вона почувалася незатишно. Від прискіпливих поглядів кидало в піт. Матері нелегко було змусити її вийти навіть у магазин по хліб — там теж були люди, які дивилися на неї. Чого їм од неї? Чому так презирливо-оцінююче витріщаються? Дивляться, мабуть, на носа. «Щоб у тебе очі повилазили!» — злостивилася Яга. Але ж не можуть «повилазити» очі у кожного зустрічного! Майбутня подруга має бути гарною, принаймні симпатичною. Дві потвори разом — це вже занадто.
Оленка, нова учениця, яка прийшла в клас усередині чверті, була високою худорлявою блакитноокою білявкою з чарівним ніжним рум’янцем і шовковистою косою нижче пояса, котрою безмірно пишалася. Поривчастими рухами, витягнутою формою обличчя, завеликими, виступаючими вперед зубами і носом із горбиком вона нагадувала Язі молоденьку симпатичну конячку. Оленка свого носа не соромилася, зате соромилася зубів, і часто прикривала рот долонькою. Дівчата одразу ж відчули симпатію одна до одної і якось після уроків пішли додому разом. Був теплий жовто-зелений сонячний день пізнього вересня. Щойно прошелестів теплий дощик, і небо було чистим, синім, а листя на деревах — яскравим, вологим, запашним. Яга почувалася дивно щасливою з того, що прошкувала довгою вулицею з парканів, насолоджуючись кожним своїм рухом, і з того, що поруч у тому ж ритмі і з такою ж насолодою ішла симпатична «дівчинка-кобилка», яка мала всі шанси, щоб стати її довгожданою подругою.
— Тебе справді звати Ягою?
— А що?
— Дуже дивне ім’я. Я такого не чула.
— А неправда! Певно, що чула, хоча б із казок.
— Ну, в казках так лісових відьом називають. Ти ж не відьма!
Яга багатозначно промовчала, а потім запитала:
— Ти де живеш?
— Недалеко, в кінці вулиці.
— Навпроти інтернату для малолітніх злочинців?
— Так. У нас приватний будинок. Мама його обміняти хоче на квартиру в іншому місці, але людей лякає оте сусідство, паркан із колючим дротом, охорона… Там далі узвіз починається, довкола будинків немає. Минулої весни в гаю знайшли два трупи зґвалтованих дівчат — одній убитій двадцять п’ять років, другій — лише шістнадцять.
— Як це — зґвалтованих?
— Ну, зґвалтував їх хтось, а потім — убив, щоб вони його не видали. В інтернаті багато малолітніх сидить за зґвалтування. Може, це хтось із них, а може — чужий, маніяк. Так до цього часу і не знайшли, хто це зробив.
— А я там ходжу сама, уявляєш?!
— Ну, ти ж не підеш у лісок із незнайомим дядьком?
— Сама не піду, звичайно, а раптом він мене за руку потягне? Все-таки я не зовсім розумію, як це можна зґвалтувати? — Ядвіґа знизала плечима і погрозливо усміхнулася. — Мене, наприклад, не можна змусити робити те, чого я не хочу!
— Хвалися більше!
— Ніхто не змусить!
— А якщо руки будуть викручувати і бити сильно?
Ядвіґа подумала.
— По-перше, я буду захищатися — кусатися, верещати, брутально лаятися, взагалі, покажу себе із самого непривабливого боку. Чоловіки, напевне, хочуть ґвалтувати вродливих дівчат, а не таких… несимпатичних, як я.
— Дурненька! Ти показна, цікава дівчина і виглядаєш старшою за свій вік. Це ти зараз така смілива, а коли маніяк на тебе ножа наставить — коритимешся як миленька.
Яга помовчала, вражена тим, що хтось вважає її цікавою.
— Не знаю… Нехай, звичайно, цього зі мною ніколи не трапиться, але все-таки… Хай він поріже мене ножем, а я однаково не погоджуся робити те, що він хоче!