Выбрать главу

— Вибачте, але мені треба поговорити з міліціонером, — мовило дівчисько, зачинило дверцята і попрямувало до міліцейської будки. Увімкнулося зелене світло, задні машини почали сигналити, водій лайнувся і поїхав геть.

А Яга вже розмовляла з постовим. Далі все відбувалося, як у кіно. Постовий по рації сповістив про напад невідомого громадянина на ученицю десятого класу. За десять хвилин приїхали дві патрульні машини, і Яга знову опинилася на місці нещодавньої пригоди. Портфель валявся на узбіччі, недоумка не було. Чотири міліціонери почали прочісувати лісок та місцевість, а машина з потерпілою повільно проїхала всією вулицею — туди й назад. Увесь час працювала рація, через десять хвилин затримали підозрілого громадянина, що ховався в ліску, і привели на упізнання до Яги.

— Так, це він, — підтвердила Яга.

Недоумка запхали в міліцейський бобик, а Ягу повезли додому, на ходу складаючи протокол.

— Які дії він допустив по відношенню до вас?

Яга розгубилася. Що вона могла сказати стороннім чоловікам?

— Він заступив мені дорогу, не давав пройти.

— Насильство застосовував?

— Що?

— Ну, змушував тебе до чого-небудь?

— Ні до чого він мене не змушував. Просто дорогу заступив і за руку притримував. Я злякалася.

— Ну, а як же ти до постового дісталася, якщо він тебе притримував?

— Проїжджала машина, я її зупинила і поїхала. А портфель у нього лишився.

— Значить, він забрав портфель із метою пограбування. Гроші вимагав?

— Нічого він не забирав, я сама віддала портфель.

Міліціонер перестав писати і подивився на неї незадоволено:

— Послухайте, громадяночко! Щось я вас не розумію. Так він нападав чи ні? Погрожував?

Яга мовчала. Міліціонер спохмурнів і підвищив голос.

— Значить, забавлятися бажаємо, людей від роботи відривати! Попросила випадкового перехожого потримати портфель, сама викликала міліцію, сказала, що на тебе напали і влаштувала собі розвагу. Виходить, що він не винуватий ні в чому?

Яга продовжувала мовчати, відвернувшись до вікна.

— У такому разі, громадяночко, про вашу поведінку буде повідомлено в школу. Батьки заплатять штраф, а… цей чоловік знову прийде до лісочка і буде на вас чекати, щоб допомогли нести портфельчика!

Знову щось треба пояснювати цим безголовим! Яга вже вкотре засумнівалася в людській проникливості. Адже якщо зіставити її поведінку, слова, інтонацію, вираз обличчя, то можна чудово про все здогадатися й так, не ставлячи цих неприємних запитань.

— Ну, добре. Я йшла зі школи. Цей чоловік заступив мені дорогу і почав дещо показувати. Потім ухопив за плече і не давав іти, пропонував… щось таке потримати. Я злякалася, тому що недавно дізналася, що в гаю знайшли двох убитих жінок. Тому й почала з ним заговорювати, відволікати увагу, звеліла тримати портфель, щоб він відпустив моє плече, зловила машину і розповіла все першому ж міліціонерові. Що, по-вашому, я зробила неправильно? І взагалі, наскільки я знаю, неповнолітніх можна допитувати тільки з дозволу батьків. Мої батьки такого дозволу не давали, тому я більше нічого казати не буду.

Ядвіґа випалила все одним духом і знову повернулася до вікна. Міліціонери перезирнулися, посміхнулися.

— У разі необхідності, з дозволу ваших батьків викличемо вас офіційно. Ще одне питання. От ви сказали, що він дещо показував. Що саме? Уточніть, будь ласка.

— А ви не розумієте? Ні? Добре… Він показав мені товсту противну сосиску, ні — сардельку!

Водій заіржав, мов жеребець. Другий міліціонер швидко записував, дуже низько нахиливши голову.

— Ось мій будинок! — буркнула Яга, червоніючи і починаючи сердитися. Машина зупинилася.

— Підпишіть, громадяночко, — міліціонер дивився на неї насмішкувато і звисока. — Ось тут, і тут… Е-е! Стривай! Що це ти пишеш?

— Своє ім’я! — Яга вискочила з машини, задоволена маленькою помстою. — А що, вам не подобається?

— Така симпатична дівчина, а пустуєш, як маленька! Ну, що це за ім’я таке — Яга?

— Нормальне ім’я! От вас, наприклад, як звати?

— Ну, Петро Васильович.

— То в дитинстві, вас, напевно, Петриком називали, а не Петром Васильовичем. А мене називають не Ядвіґа, а коротко, Яга, зрозуміло?

Міліціонер вийшов із машини і козирнув.

— Ну, до побачення, Яго батьківно! Надалі намагайтеся не ходити одна в безлюдних місцях. Такій симпатичній пацани, напевно, вже проходу не дають? От і нехай проводжають додому.

Відчинивши двері і шпурнувши портфель біля порога, Яга кинулася до дзеркала. Вже двоє людей за останній час говорили їй компліменти. І якщо першою була Оленка, однокласниця й подруга, то сьогодні її назвав симпатичною дорослий незнайомий чоловік! Та ще й зробив припущення, що вона повинна подобатися хлопцям. Може, це тільки вона сама себе вважає негарною, а стороннім людям здається симпатичною? Яга взяла у ванній кругле дзеркальце і почала з усіх боків роздивлятися своє відображення у великому дзеркалі. Виявилося, що коли підняти голову, відкинути волосся назад, чубчика носити не набік, як письменник Гоголь, а прямо, то ніс здається коротшим. І взагалі, коли обличчя не похмуре, як завжди, а рухливе й усміхнене, то на окремі риси звертаєш менше уваги, і в цілому вона справді здається досить привабливою.