Яга поклала дзеркальце, зробила бутерброди і в гарному настрої влаштувалася перед телевізором. Показували чергову серію «Трьох мушкетерів». «Пора, пора, порадуємся на своем веку…» — дружно співали мушкетери, виявляючи чудеса хоробрості. Такі веселі, симпатичні, навіть не подумаєш, що в них у штанях те ж саме, що й у сьогоднішнього ненормального типа. Скільки разів Яга шкодувала, що не народилася чоловіком за часів доблесних лицарів! Та від сьогоднішнього дня всі чоловіки асоціювалися з «недоумком» на дорозі, навіть мушкетери втратили колишню привабливість. Вкотре переглядаючи фільм, вона вперше звернула особливу увагу на жінок, передусім на недобру мстиву красуню, у якої теж була вада, котру вона ховала від людей, — і то був не довгий ніс, і не лопатка, що виступає, а ганебне тавро злочинниці у вигляді лілеї на плечі. «Невідомо, що гірше», — співчутливо думала Яга у той час, коли спритна красуня на екрані кидала ножі, підсипала отруту, пропонувала своє тіло тим, хто їй був потрібен, і нацьковувала чоловіків один на одного, маючи їх за ніщо. Поки тривав фільм, сталося диво: як гусінь із лялечки стає метеликом, так і Маленька Розбійниця, що сиділа на дивані перед телевізором, перетворилася на підступну спокусницю Міледі. Справді-бо, не на Констанцію ж їй перетворюватися?
Першим піддослідним, на кому юна Міледі-початківець вирішила спробувати свої чари, став шкільний електрик. Обраною жертвою був звичайний чоловік із рудим волоссям, у потертих джинсах, що теліпалися на вузьких стегнах, і з постійною цигаркою в зубах. Без жодного достоїнства, як їх розуміли п’ятнадцятирічні дівчиська, — красивих очей, високого зросту, модного «прикиду», тугого гаманця; крім того, немолодий, років тридцяти п’яти. «Такому, справді, байдуже до зовнішності дівчини, з ним буде легше справитися», — вирішила Яга, зиркаючи на двері в маленьку кімнатку-щитову, де зберігалася електроапаратура, касети, відеоплівки і платівки.
Електрик саме щось паяв на столі й намагався не звертати уваги на малоліток, що вешталися в актовій залі, куди виходили двері щитової, але ті малолітки самі раз по раз заглядали в двері, по-дурному хихочучи.
— Ви не можете нам знайти полонез? — нарешті запитала струнка білявка з довгою косою, залившись рум’янцем від власної сміливості.
— Який ще полонез?
— Ну, щось подібне до полонезу Огінського… Що, не знаєте? — Білявка перезирнулася з подругою. — Ми номер готуємо до новорічного концерту, хочемо показати історію танцю. Почнемо з полонезу, потім мазурка, танго, чарльстон, твіст, рок-н-рол… Розумієте? Нам музику треба підібрати.
— Лєно, треба точніше формулювати, що нам потрібно. — Інше дівчисько дивилося на електрика великими жовто-карими очима, ховаючи насмішку за удавано серйозним поглядом, і, здається, точно знало, чого хотіло. — У вас же є старі платівки? Давайте, наприклад, послухаємо оркестр під керуванням Гараняна. Наскільки я пам’ятаю, чарльстон там точно є, і танго… «Утомленное солнце», здається.
Електрик облишив паяльник, підійшов до стелажа, знехотя почав перебирати покриті пилом платівки. Дівчата зацікавлено озиралися довкола і перешіптувалися.
— Як вас звати?
Електрик від несподіванки очманіло сіпнув головою.
— Григорій… Григорій Іванович.
— Не заперечуєте, якщо я вам допоможу? Мене, до речі, звати Ядвіґа, але можете називати мене просто Яга. Так коротше.
Темнооке дівчисько насмішкувато примружилося, нахабно підійшло впритул. Електрик відчув непередаваний запах збудження, який ішов від неї. Від жінок, із котрими час від часу він мав справу, солодкувато пахло парфумами, сигаретами, спиртним, пряним запахом плоті. А навколо цієї малолітньої Ядвіґи, здавалось, іонізувалося повітря, доносячи слабкий запах озону та щойно розрізаної цибулі. Електрика кинуло в піт, зненацька затремтіли руки.