— Дивіться самі, — він відійшов до вікна, швидким жестом вибив сигарету із пачки. Запальничка заіскрила, але вогню не було.
— Прикурюйте, будь ласка!
Він знову здригнувся від голосу за спиною. Темноока тримала двома пальцями запалений сірник.
— Так ти, значить, із сірниками ходиш? Дивись, школу не підпали, — сказав він, нахиляючись і припалюючи.
— Не хвилюйтеся, не підпалю. Я сірники завжди при собі ношу, про всяк випадок. І ще половинку леза.
— Небезпечна ти дівчина… Ну, шукайте швидше свої записи, я додому йду.
— Робочий день до шостої, іще двадцять п’ять хвилин. У вас же діти дома не плачуть?
— Ні, не плачуть.
— Дружина, напевне, чекає?
Темноока поводилася незрозуміло. «Якби була дорослішою, подумав би, що клеїться. Дивна якась…»
— І дружина не чекає.
— Що ж так? У вашому віці вже треба мати сім’ю, діточок з двійко.
Яга відчула, як її обдало гарячою хвилею від оцінюючого з ніг до голови чоловічого погляду. Серце застугоніло, кров зануртувала в жилах, вона відчула, що справила враження і сподобалася зовсім незнайомому чоловікові. Сподобалася без усякої взаємності, лише тому, що як задумала, так і вийшло. При цьому ні різниця у віці, ба навіть ніс не стали на заваді!
— Ось, я відібрала кілька платівок. Давайте прослухаємо, — Оленка, гидливо відставивши мізинчики, тримала купку вкритих пилом картонних конвертів із платівками.
— У Григорія Івановича часу немає. Він іде додому, де на нього ніхто не чекає. Так що, Лєночко, завтра будемо слухати. — Яга закинула пробний камінь. Залишиться чи ні?
Електрик залишився. Вони слухали платівки, відібрані Оленкою, потім Яга попросила послухати Висоцького. Вона намагалася знайти точки дотику з об’єктом свого експерименту, визначити, що йому подобається, і попала в яблучко. Висоцького вони слухали майже годину. Електрик курив, зрідка тихенько підспівував. Його погляд зробився м’яким і задумливим. Яга нишком спостерігала за ним, вивчаючи обличчя, намагаючись влізти в душу, зрозуміти, про що він думає, що відчуває. Якась інформація надходила, але вона була закодованою, а як знайти той код, щоб її прочитати, невідомо. «Він прожив уже майже все життя, ще трохи, і буде сорок, а щастя, напевно, так і не знайшов. Стомлений мандрівник, який не знайшов тепла. Попереду безрадісне існування, одноманітна робота, самотня старість… Я можу стати промінчиком світла в його темному царстві», — думала Яга.
— Ой, як пізно. Мене мама уб’є, біжімо! — першою отямилася Оленка.
— Ми завтра прийдемо після уроків, добре?
Електрик знизав плечима. Дівчата побігли геть. Він дослухав пісню до кінця, замкнув щитову і пішов додому. Якийсь дивний день сьогодні видався! Спогади про несподіваних гостей не полишали, приємно хвилюючи нерви, зачіпаючи давно забуті струни душі. Добре, що сьогодні немає «халтури» і можна добряче випити з приятелями. Цікаво, чи прийдуть дівчата завтра?
Дівчата прийшли… Походи в щитову перетворилися майже на щоденні. Електрик щільно причиняв двері, ставив нові записи, неголосно вмикав магнітофон, крізь щілинки примружених очей і сизі клубки диму спостерігаючи за дівчатами, особливо за тією, темноокою. Звичайно, він розумів, що цього робити не варто, що за таке спілкування з малолітніми школярками можна й на лаві суду опинитися, як вісім років тому. Хоча, які вони малолітні? Нормальні баби вже, все при них, тільки молоденькі й дурні. Звичайно, краще припинити ці двозначні посиденьки, це зрозуміло. Та всі слушні доводи перекреслювалися настирністю цієї чортової Яги. Чудне ім’я якесь… Він одвів погляд, бо вона дивилася йому просто в очі своїми очима кольору темного бурштину з зеленим полиском. Та, інша, з косою, вже відверто нудьгувала, а цій Язі все чогось було треба. Від здогадок, чого саме, у нього пересихало в роті, а джинси робилися тіснуватими.
Минув новорічний вечір, і Оленка відмовилася йти в щитову.
— Ну, чого тебе так туди тягне? Остогид мені цей Гриць — димить увесь час і мовчить. Мене бабуся вже обнюхує, коли я додому приходжу, по кишенях нишпорить, шукає сигарети. Хочеш музику слухати — ходімо до мене.
Яга не знала, як пояснити, чому її так тягне в прокурену кімнатку. Не скажеш же, справді, що електрик Гриша — піддослідний об’єкт, на якому випробовується нова зброя — жіночі чари, і що вона увійшла в такий азарт, коли вже кинути почату справу просто неможливо! Її необхідно довести до кінця. До якого кінця — і самій Язі було не зовсім зрозуміло. Просто дуже хотілося продовжувати невидиму гру, дочекатися розв’язки.