— То добре. Не хочеш — як хочеш! Піду сама.
— Ти думаєш, що говориш?! А коли тебе хтось там запримітить? Зразу зі школи виженуть, а його, до речі, з роботи попросять. Раніше ми були удвох і готувалися до новорічного концерту, все було зрозуміло. А зараз? І що ти в ньому знайшла? Звичайнісінький електрик, підстаркуватий, інтелектуально нерозвинений, палить смердючі дешеві цигарки. Он в одинадцятому класі новенький з’явився, Юрком звати. Я ще його не бачила, але дівчата кажуть — такий симпатяга, і мама хвалить. Підемо краще погуляємо біля спортмайданчика, може, побачимо його?
Яга розуміла, що Оленка має рацію, проте нічого не могла вдіяти зі своїм бажанням. Все довкола втратило сенс порівняно з інтересом до бідолашного електрика. Їй здавалося, що залишилося зовсім трохи до тієї миті, коли він скаже: «Яго! З тобою я згадую молодість і відігріваю душу. Звичайно, тобі, напевно, нецікаво зі мною, немолодим чоловіком, усього лиш електриком, але все, чого я хочу — бачити тебе інколи, базікати про життя і разом слухати музику. Не позбавляй мене такої можливості і дозволь служити тобі. Якщо треба провести додому, захистити від когось, чи ще щось — тільки скажи! — і я з радістю зроблю все, що попросиш». Яга мрійливо зітхнула: «Може, він скаже й не такими словами, та зміст неодмінно буде саме таким. Міледі заради справи чи власної примхи вміла підпорядковувати своїй волі і старого, й молодого, навіть своїх ворогів! І вони вірно служили їй, ризикуючи головами, щоб зробити життя підступної красуні комфортним і заможним. Щоправда, хоча Міледі й було що приховувати — тавро на плечі, однак обличчя в неї було напрочуд гарним, без цього противного носа. Але ж і електрик — не герцог Бекінгем!» Яга вперто смикнула плечем.
— Лєно, зрозумій, мені треба туди піти! У мене справа одна до нього, на спір, і я повинна виграти. Самій, справді, незручно. Ходімо зі мною, будь ласка, зовсім ненадовго.
— Нікуди я не піду! А ти, Яго, просто дурепа.
Яга терпіти не могла образ, навіть заслужених. Вона спохмурніла і мовчки глипнула на подругу. «І зовсім Лєнка не схожа на білу конячку, скоріше на вперту боязливу вівцю!» — зло подумала вона, різко повернулася і рішуче попрямувала до щитової.
— Привіт! Я сьогодні сама, нічого?
Електрик, який щось паяв на верстаку, здригнувся від несподіванки.
— Заходь, коли прийшла.
Яга причинила двері, гепнулася на заяложений продавлений диванчик. Після сварки з Оленкою вона була в агресивному настрої.
— А ви, Гришо, не боїтеся, що я прийшла сама?
Електрик потягся за сигаретою. Яга пильно вдивлялася в його обличчя, намагаючись не пропустити жодної емоції. Він скупо усміхнувся.
— Чому я маю боятися?
— А раптом хтось зайде і побачить…
— І що ж він побачить?
Яга відчула себе незатишно під зустрічним пильним поглядом чоловіка. Сьогодні щось було не так, повітря густішало від прихованої небезпеки. Туман її наївних мрій раптом розсіявся на якусь мить, і вона виразно побачила себе у справжньому світлі — п’ятнадцятилітка, яка нав’язливо чіпляється до ледь знайомого чоловіка, який годиться їй у батьки. Адже виходить, що це не він за нею бігає, а вона за ним! Та ясне сонечко визирнуло ненадовго. Яга знову вперто поринула з головою в туман свого плану. «Він же не може шукати мене по всій школі! Просто терпляче чекає, доки я прийду, але не хоче подавати знаку, що радий, соромиться своєї слабкості».
— Побачить, наприклад, те, Гришо, як ви в робочий час займаєтесь сторонніми справами. Що ми сьогодні будемо слухати?
— Що скажете, мадам.
Яга посміхнулася.
— Яка ж я мадам? Якщо вже хочете погратися в гарний тон, то можете називати мене міс або, наприклад, міледі…
— Як скажете, міледі. Пива не хочете?
— Хочу.
Пиво противно гірчило. Проте Яга елегантно присьорбувала з гранчастої склянки з таким виглядом, наче пила рожеве шампанське з кришталевого келиха. Звучала спокійна музика, яка не заважала розмові. Відсутність Оленки надавала знайомій ситуації зовсім іншого змісту. Яга гостро відчувала ризиковість своєї витівки і від цього почувалася дуже збудженою. Вона не знала, про що говорити, хотіла лишень спровокувати електрика на відверту розмову. Слова плинули самі собою і складалися в речення.
— Гришо, а вам не нудно жити ось так, самому?
— Роботи багато. У мене в гаражі ціла майстерня — кому приймача полагодити, кому телевізор. Нудьгувати ніколи.
— Я не про роботу. От ви марнуєте свій час на мене. Про що це говорить?
— Про що ж, по-твоєму?
— Я думаю, про те, що вам не вистачає людського тепла.
— Цікаве спостереження.