Выбрать главу

За винятком мініатюрної і тихої відмінниці Аллочки, схожої на руденьке кошеня, більше за всіх учителів учні боялись фізика. Боялися за його різкість, що часом ставала таки дошкульною. Вчитель міг біля дошки морально глумитися з жертви, аж та бліднула і червоніла. Траплялося, що знущався доти, поки, мобілізувавши від страху всі свої здібності, жертва таки розв’язувала важку задачу, а бувало — обзивав учня тупоголовим чи ледащицею (і це були найніжніші слова), грюкав кулаком по столу, супив брови, різко змахував рукою, від чого учень здригався, із криками вимагав щоденника і виводив там величезну двійку на три клітинки.

Яга прислухалася до різкого баритону, поступово зосереджуючи увагу не на змістові уроку, а на самому вчителі. Його вважали найбільш інтригуючим чоловіком у школі. Про це розповіла Оленка, котра знала від мами всі шкільні плітки. Фізику було років сорок, максимум сорок п’ять… Обличчя з широкими вилицями та квадратною нижньою щелепою, римський ніс, владні очі, що палахкотіли темним вогнем. Яга подумки уявила його в убранні римського воїна — шолом, сандалі, короткий меч у могутній руці, як у кінофільмі «Спартак». Чи, може, — лавровий вінок, біла тога, сандалі можна залишити. Так, фізику більше пасувала роль патриція, ніж воїна. А що, коли застосувати тактику Міледі до грізного фізика? У нього інтелект значно вищий, ніж у примітивного електрика. Може, в древньому римлянині вдасться розпалити любов і відданість?

Від крамольних думок Яга затремтіла. Ходили чутки, що грізний фізик виявляє інтерес до молоденької математички, гарненької блакитноокої блондинки. Ще б пак! Коли Ядвіґа дивилася на розкішне світле волосся математички Олени Ігорівни, зібране у високу строгу зачіску чи довгий «кінський хвіст», що спадав уздовж рівної граційної спини, милі ямочки на щоках, сережки з перлинами в маленьких вушках, то почувалася бридкою потворною жабою, яка витріщається зі свого болота на прекрасну білу голубку.

«Мені нема чим привернути його увагу! — сумно подумала Яга на одному з уроків фізики. Як завжди при самооцінці, власні вади навалювалися на неї важким тягарем. — Якщо йому подобається Олена Ігорівна, то будь-яке порівняння з нею мене просто вбиває». Фізик тим часом ішов рядами, вдивляючись у кожного так, ніби по очах хотів визначити, чи розуміє учень, звідки береться електричний струм. Мірою того, як він наближався, Ягу кинуло в піт. Вона не насмілювалася підвести очі, здавалося, що фізик прочитає в них таємні сороміцькі думки. Ну ось, він, як назло, зупинився біля парти і замовк.

— Встати.

Яга піднялася, притримуючи сидіння, щоб не грюкнуло.

— Дивитися мені в очі.

«Чого причепився!»

— В очі дивитися, я сказав.

«Та подивлюся я тобі в очі, що з того? Однаково ні про що не дізнаєшся!» Яга втупилася в нього з дивним виразом боязкості та визивної ворожості.

— Чому нафарбована?

— Що?! — від несподіваності запитання її голос прозвучав зухвало.

— Чому очі нафарбовані? Ти на урок прийшла чи на панель?

Яга розізлилась. Яка ще панель? Нехай він так зі своєю Оленою Ігорівною розмовляє.

— Ви, Валерію Володимировичу, не маєте жодного права розмовляти зі мною таким тоном.

У класі стояла мертва тиша. Фізика аж пересмикнуло від люті.

— Це учениця не має права з’являтися на урок із розмальованим обличчям! Негайно піди змий фарбу.

— Ніякої фарби немає.

— Брехати вдома будеш, а не в мене на уроці. Виконуй, що сказано!

— Повторюю, у мене на обличчі немає фарби. Нічого я змивати не буду.

— Ну, тоді я сам змию, перед усім класом.

У Яги на плечі зімкнулися залізні пальці й потягли до столу.

— Даю тобі останню можливість вибачитися, піти в туалет і самій привести себе в нормальний вигляд, як личить учениці.

— Нікуди я йти не збираюся!

Фізик потяг жертву, яка щосили опиралася, до умивальника, де зазвичай мили пробірки після лабораторних, однією рукою відкрив кран, набрав у долоню води і розмазав її по обличчю Яги. Потім іще раз повторив процедуру. Вії та брови були такими ж чорними, по обличчю стікали прозорі цівки. У такій дурній ситуації він іще не бував. Може, фарба якась нова, водостійка? Машинально він провів пальцем по вугляно-чорній брові.

— Ха-ха-ха! Ще на смак спробуйте.

Учениця нахабно сміялася йому в обличчя, клас загомонів, почулося приглушене хихотіння. Нечувано! Фізик почервонів, стиснув на мить пальці, потім швидко прибрав руку з плеча Яги.