— Так ти і з фізиком хочеш бігати у степу й пустувати? — ущипливо запитала Оленка. — І де ж ти його погладила, цікаво було б знати?
— Жартуй, жартуй, Лєнко! У мене й досі жижки трусяться. А якщо серйозно, то я попросила його поставити мені оцінку за розв’язання задачі. Уявляєш, що таке для нашого скупого на похвалу фізика поставити звичайній «хорошистці» у щоденник другу п’ятірку поспіль! Він визвірився, як тигр, але таки поставив. А я його по голівці за це погладила.
— Бреши-бреши… А п’ятірку справді поставив?
— Подивись, якщо не віриш. — Яга показала свій трофей.
— Щось ти на фізиці почала розумітися, як мадам Кюрі.
— Сама дивуюся! По-перше, предмет мені був цікавий і раніше, просто лінувалася глибше вникнути. Четвірки одержувала, і то добре. По-друге — фізик як учитель цікаво подає матеріал, видно, що любить свою справу. А, по-третє, чомусь мені захотілося розв’язувати задачі краще за Аллочку, краще за всіх, щоб він мене вирізнив не тільки за те, що маю чорні вії. Посиділа тиждень над підручником, пройдений матеріал повторила, і наче щось мені в голові прояснилося. Я навіть задоволення отримую, розв’язуючи задачки, віриш?
Оленка, для якої трійка з фізики завжди вважалася за щастя, зовсім не поділяла захоплення подруги. Їй би цього фізика взагалі ніколи не бачити, а не те що проводити перерви з ним віч-на-віч.
— А що по голівці погладила, правда? Ха-ха! Уявляю собі цю сцену, як він тобі ставить п’ятірку в щоденник, скрегочучи зубами, а ти його по лисині ручкою гладиш! Ха-ха-ха! Та він би вбив тебе на місці.
Язі теж зробилося смішно. Вони йшли шкільним коридором і реготали, як ненормальні, доки не наштовхнулися на парочку біля вікна, яка спостерігала за ними, — Віку і Юру з одинадцятого. Оленка затамувала дихання, стримуючи новий приступ сміху, смикнула Ягу за руку. Юра, широко посміхаючись, дивився на них, Віка, зробивши пихате обличчя, витріщила очі й покрутила пальцем біля скроні.
— Що, репетируєте? — єхидно запитала Яга, проходячи повз них, зміряввши Юру з ніг до голови грайливим поглядом. — Ходімо з нами, юначе, з нами веселіше!
Лєнка вхопила її під руку, вони добропристойною парою пройшли кілька кроків, а потім зареготали з новою силою. Яга озирнулася. Юра все ще стояв, дивлячись на них, а Віки вже не було. «Який він молодий, наївний, романтичний — не те, що мої мужики сорокарічні, — подумала Яга. Бажання завоювати Юрину прихильність спалахнуло в ній і притлумило невтримну веселість. — Я перетворилася на якогось донжуана! Не встигну завоювати одного чоловіка, як мене зразу пориває взятися за іншого. А втім, що в цьому поганого? Просто гра». Яга послала в бік Юри повітряний поцілунок, присіла в жартівливому реверансі. Продзеленчав дзвоник. Дівчата зірвалися з місця, як вихор увірвалися до кабінету географії й упали за парту. Географічки ще не було, чергова розвішувала карти.
— Лєно, давай Юрка звабимо? — шепнула Яга.
— Як це?
— Придумаємо як. Попереду вихідні, до понеділка ми повинні підготувати план.
— Ну, давай спробуємо, — в Оленки заблищали очі. — А як ми його потім поділимо?
— Там розберемося, зараз головне — Віку нейтралізувати.
— Добре. Ну, ти сьогодні в ударі, Яго! Фізика по голові гладиш, Юрка зваблюєш… ха-ха… Не дивися на мене так, а то я знову почну реготати!
Увійшла географічка. Подруги відвернулися в різні боки, тамуючи віддих, щоб знову не почався напад отого дурносміху.
Соня втратила контакт із дочкою зразу після повернення з чорнобильської евакуації. Вона не розуміла її дивної відлюдькуватої поведінки, похмурої замкнутості, упертого бажання прозиватися Ягою. Що це за ім'я таке жахливе для дитини? Після розлучення з чоловіком Соня приходила додому пізно, не пропускаючи будь-якої нагоди заробити гроші. Організацію, де вона пропрацювала більше десяти років, розігнали, вдруге вийти заміж не вдалося, потинявшись різними конторами, Соні довелося торгувати в кіоску на оптовому ринку. Зрештою, настали такі часи, що людям з вищою освітою не соромно було стояти за прилавком, займатися дрібною спекуляцією. Соня розповніла, погрубшала, почала потроху випивати, але колишня миловидість та м'який характер збереглися. Грошей їм вистачало, — на щастя, за всієї непрестижності приватна торгівля давала значно більші заробітки, ніж зарплатня дрібного державного службовця, і навіть більші, ніж професорська зарплата за радянських часів. Головне, що за гроші тепер можна було купити що завгодно.
Пріоритетними з покупок для Соні, яка з перших днів заміжжя не любила хатню роботу, стала побутова техніка — пральна машина-автомат, мікрохвильова піч, гарний пилосос. Яга рано привчилася обслуговувати себе, підтримувати чистоту в квартирі, і в Соні практично не було необхідності займатися хатньою роботою. Дочка була невибагливою в одязі, покірно носила шкільну форму, зрідка просила купити найнеобхідніше. Вдома вона мовчки робила уроки, читала, сиділа біля телевізора, про щось мріяла. У їхньому маленькому скромному помешканні, де давно навіть не пахло чоловіком, завжди було чисто й охайно. Яга не вимагала від матері кулінарних шедеврів, задовольняючись власним куховарством: ледь обсмаженим м'ясом, овочами і фруктами, віддаючи перевагу лише найсвіжішим продуктам, які сама й купувала двічі на тиждень на найближчому базарі. Соня дивувалася, як можна їсти таке рожеве, непросмажене м'ясо? Проте не втручалася в дивні доччині вподобання, радіючи, що готувати доводиться лише на свята.