«Не все ж їй! — думала Ядвіґа. — Їй і так завжди кращі ролі дістаються, вихователі люблять за те, що гарна, хлопчики біля неї впадають… Нехай побуде трішки як усі, менше задаватиметься!»
Віра в те, що за неї заступається таємна сила, яка завжди, у будь-яких ситуаціях розуміє й захищає, ба навіть карає ворогів, не залишала Ядвіґу. І діти й дорослі цуралися її, не бажаючи зв'язуватися, як ото птахи обходять і не клюють чорно-жовту осу або червоно-чорне сонечко через їхнє яскраве застережливе забарвлення. А, може, й тому, що в її очах вогняними язичками проглядала приспана лють, яка часом піднімалася нестримною хвилею, електризуючи довкілля.
Першого зуба Ядвіґа загубила, розлючено терзаючи щойно зшиту мамою спідничку для ляльки. «Я ж просила її пошити пишну спідничку, як дзвіночок, а це — якийсь гидкий мішок! Не треба мені такого, не треба!» Вона зламала нігті, роздираючи міцний шов, потім рвонула його зубами. Зуб із тріском уломився, на білу тканину закрапала кров. Злощасну спідничку було негайно закинуто чимдалі під ліжко, а Ядвіґа довго страждала від усвідомлення того, яка вона насправді недобра, лише прикидається хорошою, щоб вижити у світі, де всі намагаються бути добрими, принаймні вдають таких. Як хотілося знайти ще когось, хто б її розумів, з ким можна поділитися своїми таємними внутрішніми почуваннями. Однак спорідненої душі не було ні серед дітей, ні серед дорослих.
«Може, я одна така вродилася, якась нібито ненормальна?» — запитувала себе, вже вкотре порівнюючи свою особисту реакцію на якусь подію зі ставленням до неї інших дітей. Але світові були знайомі подібні відчуття! У цьому Ядвіґа з полегшенням переконалася, коли в дитячому садку почали читати чарівні казки про відьом і чаклунок. Звичайно, всім більше хотілося скидатися на казкових принцес, вродливих і слухняних, як Оленка, наприклад, в яких закохуються красені-принци, здійснюють для них подвиги, виконують усі бажання. Проте казкові красуні були добрими, хорошими, саме тому з ними траплялися різні неприємності, їх ображали всі, кому заманеться. Зате хитрі відьми чарами домагалися всього, що бажали, нікого не боялися і могли ставати красунями не згірше принцес! Вони набагато більше приваблювали Ядвіґу. «Я теж хочу навчитися чаклувати. От хай би спробували тоді мене скривдити!» — мріяла вона засинаючи, ще не розуміючи того, що з думками й бажаннями слід поводитися обережно, адже люди часом мордуються й потерпають, отримавши те, що зовсім недавно так палко бажали.
На той час, коли Ядвізі пішов сьомий рік, в ній визріло тверде переконання, що все в житті відбувається не просто собі, і що успіх — це не так випадковий дарунок долі, як справа власних рук, наслідок тієї постійної внутрішньої роботи, яку вона проводила, пізнаючи себе й опираючись тиску довколишнього світу. Батьки, зайняті власними проблемами, дедалі менше звертали на неї увагу, даючи можливість годинами нічого не робити, тобто мріяти, бездумно видивляючись у вікно, занурюючись у себе, відпочиваючи від денної суєти. Вихователі звикли до її впертого норову і вже давно відмовилися від намагань примусити її їсти те, що вона не любила, або спати вдень. На святкових ранках вона виступала не менше, ніж слухняна Оленка. Збулася навіть потаємна заздрісна мрія — привернути до себе увагу бешкетливого веселунчика Сашка.
Свої симпатії Сашко виявляв спочатку до красуні-Оленки, але та з виглядом ображеної цноти бігла скаржитися виховательці, і «закоханий» одержував прочухана. Через деякий час ябеду забули, Сашко просто пару разів на день розгонився, як літак, розкривши руки, врізався в групку дівчаток, які втікали з веселим вереском, і цілував ту, котра потрапляла в його теплі обійми, не ображаючись на звичне «дурень». Якось до його стрімких обіймів утрапила і Ядвіґа. Випадкова обраниця твердо поклала собі, що шалапутний красунчик має тепер цілувати лише її одну. Так воно й сталося. Сашко забув про свої колишні симпатії й «закохався» в чорноброву мовчазну дівчинку, яка першою не відповіла «дурнем» на поцілунок. Він завжди вибирав її в парних іграх, при зустрічах і прощаннях обіймав і цмокав у щічку, а на прогулянках вони захоплено обговорювали своє спільне майбутнє життя.
Ядвіґа відчула, як відразу ж зріс її авторитет — постійна увага Сашка піднесла її в очах дівчаток, як проба на золотому виробі доводить його беззаперечну цінність. Було зроблено ще один важливий життєвий висновок: для того, щоб тебе високо цінувало оточення, поряд має бути престижний хлопчина. Навіть красуня-Оленка визнала нарешті її достоїнства, ревниво поглядаючи на свого колишнього, нерозумно відкиненого залицяльника.