Сьогодні Яга, відчинивши двері квартири, зразу відчула присутність сторонньої людини. Вдома пахло сигаретним димом, спиртним, пахло чоловіком. Може, батько приїхав? Вона спробувала якомога тихіше прослизнути до своєї кімнатки, аби відтягти, бодай на мить, небажану зустріч, але цей номер не пройшов — почулося, як на кухні відсувають табуретку, у дверях з'явилася мама.
— Доцю, — промовила почервоніла Соня солодким голосом, в якому чутливе вухо Яги зразу вловило тривожні фальшиві нотки. — Нам сьогодні треба серйозно поговорити. Розмова буде несподіваною для тебе, але ти вже досить доросла, повинна все зрозуміти. Мий скоріше руки, перевдягайся та йди на кухню. У нас гість.
— Батько приїхав?
— Ні, це не батько… це один мій друг… Розумієш, доню, як тобі краще пояснити?.. — Соня нервувалася. — Однаково ти скоро дізнаєшся. Я зустріла людину, яка мене полюбила. Він молодший на вісім років, та це нічого! Поки що він живе у своїй сім'ї, з дружиною та сином, але умови життя там просто нестерпні — дружина-неврастенічка замучує його скандалами. Взагалі, він давно її не любить, а полюбив мене і зараз розлучається з нею. Та добре, іди знайомитися!
Яга зайшла на кухню тихо, мов привид. Повний, міцної статури чоловік, сидів на її звичному місці біля вікна, обличчям до дверей, зайнявши собою півкімнати. Він здригнувся від несподіванки, наштовхнувшись розслабленим задоволеним поглядом людини, яка гарно випила й закусила, на два темних ока-буравчики на блідому незворушному обличчі.
— Сонюра, неначе дочка з’явилася, чи що? Щось не схожа на тебе, мабуть, у батька пішла, — густим сильним голосом прогудів мамин друг. — Ну, здорова була, Ядвіґо! Мене звуть Володя, можна просто Вовчик, по-свояцькому.
— А мене називайте просто Яга, по-свояцькому. Можна мені теж присісти де-небудь на краєчку, не заважатиму?
— Що ти, донечко! Сідай, їж. Ти ж зі школи голодна прийшла. Бери ось салатики, ковбаску, — заметушилася Соня, накладаючи дочці в тарілку всього потроху. Ядвіґа мовчки почала їсти, не підводячи очей, намагаючись розібратися в ситуації, що впала як сніг на голову, напружено чекаючи продовження розмови. Щось зависло в повітрі щільною інформаційною хмарою. Яга занурилася в неї, напружившись, як тоді, в щитовій у електрика, пропускаючи повз вуха теревені матері й Вовчика про нові проблеми торгівлі на базарі.
— Ну-бо, Соню, налий по останній. Ти вже сказала їй про нас?
Соня почервоніла, перевела на дочку блискучі від алкоголю очі.
— Ядвіґо, я вже говорила тобі, що Вова, тобто дядя Вова збирається розлучатися з дружиною. Поки вирішиться питання з розлученням і поділом майна, він поживе у нас, — нарешті зважившись, випалила Соня. — Тобі краще перейти спати в прохідну кімнату, на диван, а ми будемо в маленькій.
Образа підступала поступово. Спочатку Язі зробилося прикро, що мати забирає в неї кімнату. Потім обурило, що звичний, такий необхідний їй спокій порушить якийсь чужий Вовчик — буде вивертатися на дивані перед телевізором, займати ванну, спустошувати холодильник.
— Мені теж треба мати якщо не кімнату, то хоча б свій куток, де будуть лежати мої речі, можна буде робити уроки! Чи ти, мамо, вирішила зовсім мене здихатися, щоб без перешкод влаштовувати свої особисті справи? Може, взагалі на вулицю тепер виженете? — Яга перейшла в наступ. Вона відчула реакцію Соні. Іще одна порція нерозпізнаної інформації пройшла крізь неї, викликаючи тривогу і водночас даючи логічне пояснення поведінки матері. Яга ще не розуміла, яке саме, проте вже твердо знала, що поведінка Соні від першопочатку була цілком нормальною і природною. Просто існували певні невідомі обставини.