Выбрать главу

Яга прокинулася пізно, кілька хвилин нерухомо лежала в ліжку, накрившись із головою, скрутившись калачиком, дивлячись із-під ковдри, із затишного тепла, на поличку, заставлену дитячими іграшками, на Оленчин пейзаж, на плющик, який так гарно розрісся. Ще кілька хвилин — і треба назавжди залишати цей теплий притулок, виходити в жорстокий світ. Він ніколи не був особливо добрим до Яги, але нині, коли вона дізналася, що Соня — не її рідна мати, світ за межами накинутої на голову ковдри настійно вимагав відповіді на запитання про те, як жити далі. Як вона про це дізналася? Яга не змогла б дати на це запитання логічної відповіді. Вона просто прокинулася з цією думкою. Всі невирішені питання, дрібні непорозуміння у стосунках із батьками, від яких раніше доводилося безпорадно відмахуватися, відразу знайшли пояснення, все стало на свої місця. «Доказ від зворотного», сказав би фізик. За кілька хвилин, проведених уранці в ліжку, Яга перебрала камінці минулих образ, що накопичилися в серці, багато чого викинула звідти геть раз і назавжди. Наприклад, пробачила бабі Ніні й тіткам їхню сліпу любов до товстеньких сестричок, Катрусиній бабусі — жорстоку байдужість щодо кривдниці любої онуки, а батькам пробачила те, що не мала від них удосталь любові й пестощів. Адже була чужа їм, чужа всім на світі.

Яга стрімким рухом скинула ковдру і скочила на ноги. Вона не любила почуватися слабкою і нещасною! Швидко одяглася, не заходячи на кухню, звідки долинали голоси, вислизнула за двері й пішла гуляти в своєму маленькому лісі. Життя підвело її до роздоріжжя? Що ж, необхідно подумати, як жити далі. А думалося їй завжди краще на волі.

Міська олімпіада з фізики, яка проходила в старому монументальному будинку однієї із центральних шкіл, закінчилася о п’ятій. Яга вийшла в коридор, похитуючись від голоду і втоми.

— То що, скільки завдань зробила?

— Всі.

— Та невже?! І всі правильно?

— Звідкіля я знаю! Як змогла, так і розв’язала.

Якби схвильований фізик не підхопив ученицю, та, напевне, впала б прямо на кам’яні сходи.

— Ти що, Ядвіґо, втомилася?

— Їсти хочу, голова паморочиться.

— Так ходімо зараз куди-небудь у кафе, чи що? Ти знаєш, тут є кафе поблизу?

— Звичайно. Тут цих кафе на кожному кроці. Тільки дорого, центр усе ж таки.

— Нічого! Ти в нас варта дорогого.

Через десять хвилин Яга вже сиділа на плюшевому диванчику в напівтемному кафе, навпроти сидів фізик і замовляв їй щось поїсти. Такий сюжет навіть у мріях важко було собі уявити! Фізик, мов дресирований тигр, ходив на задніх лапах. Однак Язі цього було мало, їй хотілося ще й смикнути його за хвоста і покласти руку в роззявлену зубату пащу.

— Замовте мені шампанського, — попросила вона млосним голосом.

— Отакої! Ще не вистачало мені неповнолітніх споювати. Хоча подія на те заслуговує… — Яга зробила сумне обличчя, — Раптом зайде хто-небудь? А я з ученицею шампанське розпиваю! — Яга не підводила очей. — Ну, добре, коли ти така вперта. Я собі коньяк замовлю заради такої події, а тобі — коктейль. Схоже на апельсиновий сік. — Яга змінила гнів на милість і погодилася на коктейль із апельсинового соку та мартіні.

Наступні півтори години були незабутніми. Тихо звучала музика, тілом розливалося відчуття ситості, в голові творилося щось неймовірне — повний тріумф! Крізь мерехтливу вуаль вій дебелий лисіючий чоловік з римським профілем, який розв’язував одну за одною надиктовані нею задачі олімпіади, здавався зворушливо близьким. Його грізні очі зробилися теплими, молодими. Яга була впевнена, що він любив її зараз не менше, ніж баба Ніна своїх онучок, — він ладний був її на руках носити, пестити, приборкувати свій характер на догоду її примхам.

— От молодчина! Все правильно. А третю задачу про лід, який тане, оригінальним способом розв’язала — я відразу й не додумався. Якщо так піде й далі, можеш до міжнародної олімпіади дійти! Уявляєш собі, поїдеш до Угорщини чи навіть до Австрії, — мріяв фізик. — Чого ж ти раніше ніяких здібностей не виявляла? Сиділа собі тихесенько наче мишка, раділа кожній четвірці.