Крізь натовп, що коливався в загальному ритмі, пробралася Віка, загородила собою нахабних малоліток, які насмілилися переступити через визнаний всією школою авторитет найвродливішої і талановитої випускниці, пробралася, щоб пред’явити свої права на законну здобич. Саме їй першій Юра говорив слова кохання, хай навіть це був текст ролі у п’єсі — Віка вірила кожному слову, сама закохалася в Юрка по вуха і нікому не збиралася його віддавати! Особливо дратувала її ця Яга, яка мала недобру славу ненормального відлюдька. Подейкували, що вона годинами сама блукала лісом, займаючись там невідомо чим. Якось троє допитливих дівчат простежили за нею, та Яга раптом зникла, розтанувши між деревами, потім несподівано наскочила на переслідувачів із засідки, мов лісова розбійниця, майже до смерті налякавши диким криком. Одній вчепилася у волосся, інших розігнала, боляче штовхаючи ногами, гнала їх, переляканих, до самої школи, шпурляючи колючими шишками і сухими гілками. Кинути у волосся реп'яха, хльоснути з відтяжкою по ногах колючою гілкою шипшини, до синця вщипнути — всі ці дії, що відлякували людей, були для дикунки нормальним вчинком. Треба негайно розповісти про це Юрі. Щоправда, останній рік Яга поводилася мов цяця, потоваришувавши з білогривою дочкою завуча — непоганий хід перед випускним класом.
Від ревнивих переживань Віка спітніла під пахвами, їдка хвиля запаху ударила Юрі в ніс, коли подруга обняла його, скувала рухи, змусила по-дурному розхитуватися, не потрапляючи в ритм з енергійно танцючим натовпом. Може, неприємний запах поту, а може, бажання поспостерігати за тим, як узгоджено й чудово танцюють двоє цікавих веселих дівчат із десятого, які спочатку так стрімко атакували його, а зараз були образливо байдужими, змусило Юру неввічливо відтрутити од себе Віку.
— Що трапилося?
— Знудило чогось. У цій задусі дихати нічим.
— Давай вийдемо на повітря?
— Ні, я тут постою трохи, біля вікна. Веселись, не звертай уваги.
— Я теж побуду з тобою.
Юра скривився. Вирячилася на всіх, як Цербер, відлякує людей. Чому він не може спілкуватися з усіма, а повинен ходити тільки з нею, наче якась її власність? Подумаєш, у спектаклі разом грали! Ніхто не заперечує, що Віка цікава й розумна дівчина, відразу підняла авторитет новенького учня в класі тим, що запропонувала роль свого партнера у п'єсі, завжди допоможе на контрольній, перевірить твір, однак це зовсім не означає, що світ має зійтися саме на ній. Юра очима відшукав легку в рухах Ягу — яке дивне ім'я, та й сама вона яскрава, загадкова… Всі дівчата притискаються в повільних танцях, а ця, навпаки, тримає дистанцію. От і зараз — танцює з кимось, відхилившись назад, як панночки на балах у минулому столітті. Юра здригнувся від чуттєвого спогаду, коли вона піддалася на кілька хвилин, пригорнулася, коли шепотіла, ледь торкаючись губами. А ось і блондинка з унікально довгим волоссям — жвава, наче молода кобилка. Підбігла спершу, запросила, а зараз ніякої уваги не звертає, через Віку, напевне. Які вони веселі, ці подруги. Такі не набридатимуть і не поводитимуться з тобою, як з власністю.
— Щось ти мені не подобаєшся, може, температура? Дай лоба помацаю.
Віка простягла долоню, в ніс знову вдарив ядучий запах поту. Юра сахнувся.
— Та що ти мене мацаєш, мов матуся? Дихнути вільно не даєш!
— Що? Ти це мені говориш?
— Тобі.
Віка була гоноровою. Вона зробила те, що підказувало їй почуття власної гідності — повернулася і вийшла із зали. Їй було гірко і прикро одягатися в порожньому гардеробі, очікуючи кожної секунди, що Юра опам’ятається, прийде, вибачиться. Але він не йшов. Віка вже відчинила вхідні двері, завагалася і не змогла себе перебороти — прожогом кинулася назад, сходами на самий верх. Млосні акорди повільної музики ставали дедалі гучнішими, підганяли її, мов дубцем, змушували перестрибувати через дві сходинки. Вона сподівалася, що Юрі справді зле, що він стоїть біля вікна, страждає. Проте він зовсім не страждав, а з огидно радісним обличчям вихилявся, обійнявшись із цією довгоносою чортовою Ягою. Віці дуже захотілося негайно зробити щось жахливе — ударити його, ні, її. Бити гадюку ногами, куди доведеться. А йому просто плюнути в лице! Та вчасно заговорила гордість. «Будь ти проклята, відьмо! Будь проклята»! — люто шепотіла Віка в спину суперниці, вкладаючи в ці слова всю силу своєї ненависті. За хвилину спустошена, принижена Віка самотньо попленталася додому, схиливши голову, ледве тягнучи ноги, мов стара бабця.