Віку терзали складні відчуття — розум затьмарював коктейль із ревнощів, ураженого самолюбства, бажання вийти з принизливого становища, не втративши власної гідності. Юркова зрада не була б такою болючою, коли б він упадав за блондинкою, дочкою завуча. Тоді можна було б втішатися, що це — корисливий вчинок випускника, який хоче поліпшити середній бал атестата. Хоча ненависні подруги з десятого, як і раніше, скрізь ходили нерозлучною парочкою і Юрко проводжав після школи обох, Віка бачила його справжній інтерес — ревнощі додавали проникливості. Це у Яги перш за все він забирав портфель, жартуючи з Оленкою на великій перерві, від Яги не міг відвести свого чарівливого погляду — сміливого, розпачливого і ніжного водночас. Але тепер у цьому погляді прозирала ще й відданість. Віка не знаходила пояснення такому незбагненному явищу, і тому воно викликало люту нестримну ненависть до щасливої суперниці. Проміняти добру розумну красуню, якою вважала себе Віка, на опудало лісове — довгоносу чорнушку Ягу, дивитися на неї такими відданими очима? Негідник!
Подруги висловлювали фальшиве співчуття, єхидно пересміюючись за спиною, Віку це бісило, вона не знаходила спокою ні вдень ні вночі. Її активна амбітна натура не могла змиритися, вимагала негайних дій для помсти. Спочатку непогано було б налаштувати громадськість проти ненависної Яги. Дочку завуча чіпати небезпечно, а цю нахабу геть безкарно можна піддати обструкції і загальному осудові.
— Мені літераторка говорила, що такого здібного класу, як у нас, більше в школі немає, — голосно заявила Віка, коли однокласники зібралися купкою, теревенячи, чекаючи кінця перерви. — Коли в неї урок у десятому, то з ранку настрій псується, такі вони всі примітивні, недорозвинені, чи що. Особливо ця ненормальна Яга. Таких взагалі треба тримати не в школі, а по-сусідству, в спецінтернаті. Двох слів зв’язати не може, меле на уроці таке! — Віка з удаваним обуренням закотила очі. — У літературі, мов пень лісовий, ця Яга, дарма що ніс, як у Гоголя, а ще нахабно претендує на добру оцінку. Тому й нав’язалася в подруги до дочки завуча — та за неї мамусю попросить.
Одна з однокласниць тут-таки підхопила:
— Про цих подруг такі речі розповідають, особливо про Ягу. Сама придумала собі жахливе ім’я, в ліс бігає, по деревах лазить, траву збирає. Голуба якось знайшла покаліченого, пригріла його в руках, поцілувала, а потім сама йому шию і звернула, навіть не скривилася, уявляєте? Щоб не мучився, каже. Побитися їй нічого не варто, налякати людину до смерті.
— Мені Аллочка із їхнього класу розповідала, що її чіпати ніхто не наважується, обходять стороною, — підхопила інша дівчинка. — У них там староста якось виступила на зборах проти цієї Яги, так з того часу затинатися почала. Сім’я в неї неблагополучна, батько від них пішов, мати молодого коханця завела, взагалі не займається нею. Вона дівка цікава, чоловікам подобається, може взагалі загуляти і піти зі школи наступного року…
— Та що в ній цікавого?! — обурено втрутилася Віка. — Справжнісінька потвора! Вся чорна якась, незграбна, ніс довгий, волосся звисає, мов клоччя.
— Це ти даремно, Вікусю. Яга, звичайно, не така красуня, як ти, — устряв у розмову Професор, поправляючи на переніссі окуляри, — але щось у ній є оригінальне, яскраве. Очі гарні, поривчаста вся, якась… натхненна, сказати б, і загадкова… Це дуже чоловіків приваблює. Не знаю, про кого як, а саме про неї літераторка гарно відгукувалася, навіть твір її зачитувала якось на уроці, пам’ятаєте? До речі, Яга міську олімпіаду виграла, мені фізик розповідав. Увесь сяяв, коли говорив про неї, дуже хвалив.