— Наш фізик?! Та ти з глузду з’їхав! Від нього похвали дочекатися — легше земну кулю оббігти.
— Сам здивувався. Я теж брав участь в олімпіаді, щоправда, лише три завдання розв’язав з п’яти. Фізик мені руку потиснув, сказав, що сподівався на більше, і все. А її, цю Ягу, в «Парадиз» повів. Я затримався, пішов пива випити, а коли повертався додому, побачив їх випадково у вікні кафе. Яга сидить, сік п’є, курку їсть, а фізик дивиться на неї з обожнюванням. Звичайно, така пошана в місті — виплекав молодий талант.
— Олена Ігорівна теж здивувалася. Ніхто від цієї Яги не чекав успіху, а вона — раз, і перше місце на міській олімпіаді відхопила, — в розмову вступили всі інші, непомітно перейшовши від огуди до похвали на адресу ненависної суперниці.
Обличчя Віки посіріло, кров відринула до печінки, набираючись гіркої їдкої жовчі, насичуючи нею кожну клітинку. На уроках неможливо було зосередитися, вдома теж усе падало з рук. Треба було щось робити, мобілізувати волю, розробити дійові способи боротьби. Віка взяла аркуш паперу, розділила його лінією навпіл і почала писати. Ліворуч вона писала основні тези, а праворуч — висновки, які з них випливали. Наприклад, із тези «Фізик водив Я. у кафе» випливав висновок: «Сповістити про це педколектив, особливо математичку». Закінчивши писати, Віка ще раз пробігла очима текст, незадоволено хитнула головою, написала внизу великими літерами: «Шукати компромат!» і, трохи заспокоївшись, взялася за домашнє завдання.
Яга, навпаки, зовсім не думала про долю колишньої Юриної подруги і тим паче не відчувала докорів сумління. Вона, звичайно, помічала короткі уїдливі погляди, якими дивилася на неї Віка під час випадкових зустрічей у шкільних коридорах, але не надавала їм значення, пропускала безтурботно. Її ніколи не цікавили проблеми людей, які не були ні ворогами, ані друзями, — переступала, мов через випадкову калюжу на сухій дорозі, і відразу забувала про це. Юрина закоханість була приємною, підвищила її самооцінку, але… надто вже легко він дістався! Яга використовувала його собі на втіху як «портфеленосця», як супровідника на прогулянках, та вже частенько його присутність була для неї обтяжливою.
Минув місяць після подій на шкільній дискотеці, у повітрі дедалі більше віяло небезпекою, і неможливо було визначити, звідки вона виникла. Дрібні неприємні події, здавалося, жодним чином не пов’язані між собою, але Яга відчувала, що якась одна ворожа воля генерує негатив проти неї, і носій цієї волі перебуває в школі. Спочатку в класі почали перешіптуватися, однокласники замовкали при її появі, розступалися в коридорі. Багато хто тепер знехотя позичав їй що-небудь, навіть лінійку або гумку. Оленка увесь тиждень була страшенно зайнятою, два вихідні, ні сіло ні впало, відмовлялася вийти погуляти, та й по телефону говорила коротко, безбарвним голосом, наче хтось стояв поруч. У понеділок подруги зустрілися в школі.
— Лєнко, що трапилося? Ти чого гуляти не виходила?
— Мені мама заборонила з тобою дружити.
— Що?! Чому це раптом?
— Їй хтось сказав, що ти чорною магією захоплюєшся, птахам голови відриваєш, справляєш сатанинські ритуали.
— Яка дурниця! А хто сказав?
— Не знаю. Вона не каже.
— Як може твоя свідома мама, колишня комуністка, вірити в цю забобонну маячню? А ти що, не могла сказати, що це все неправда?
— Я говорила! Але вона так розсердилася цього разу — і слухати нічого не хоче. Ще їй сказали, що ти Юрка приворожила, зробила з нього зомбі. А мене використовуєш, як дочку завуча, щоб оцінки добрі отримувати.
— Фантастика! Лєно, скажи мені чесно, невже навіть ти цьому віриш?
— Припустимо, не вірю. Але… ти ж сама сказала — давай Юрка відіб’ємо. І раптом він за один день забув про Віку і почав ходити з нами, мов приворожений. А потім, ти ж справді вбила голуба…
— Але ж це з жалю, щоб він не мучився, покалічений! Невже краще було покинути його помирати лютою смертю від голоду або від котячих зубів?! Я його заспокоїла, зігріла, попросила вибачення і вбила миттю і безболісно.
— Може, й так. Та все ж, жодна дівчинка не змогла б так просто взяти і скрутити пташці голову.
— А ти, люба моя, не замислюєшся над тим, хто скрутив ні в чому не винній здоровій молодій пташці голову, коли обгризаєш курячу ніжку? Не уявляєш, як маленьке безневинне телятко відривають від матері і перерізують йому, бідненькому, горло, коли їси телячі котлетки?
— Це зовсім інша справа…
— Та невже?
Яга дивилася в голубі, трохи витрішкуваті очі подруги — найближчої для неї людини в усьому білому світі — і з жахом бачила в них відчуження і осуд. «Не можна довірятися нікому, навіть Лєні. Якщо всі об’єднаються проти мене — я пропала! Звичайно, мене не спалять на вогнищі, як середньовічну відьму, знайдуть витонченіший спосіб. Виключать зі школи, поставлять на облік до психіатра, наприклад. Лише одна людина на світі розуміла мене — баба Оля. Та вона померла, і немає мені тепер аніде ні підтримки, ні захисту».