— Мамо, Сашко сьогодні сказав, що одружиться зі мною! — не стримуючи захоплення, заявила якось Ядвіґа.
— Невже? І де ж ви збираєтеся жити? — ошелешено запитала Соня.
— Ми вирішили по черзі — то в нього вдома, то в нас. Його мама не заперечує. Сказала, що їй навіть зручно тиждень нас обох у садок водити, а потім — тиждень відпочивати. Я подумала, що тобі, мамусю, також краще буде. Ти ж весь час скаржишся, що часу не вистачає, що готувати набридло. Ось і відпочинеш!
Соня не знала, сміятися їй чи насварити дочку, яка говорила їй ці дурниці з кумедною серйозністю. Увечері вона розповіла про розмову чоловікові.
— Та-а-ак… — протяг професор, роздратовано припалюючи цигарку. — Така рання цікавість до цього питання кого завгодно збентежить. Поговори завтра з вихователькою, Соню, з’ясуй, які такі поцілуночки вона дозволяє поміж дітьми. І взагалі, стеж за донькою краще! Це твій материнський обов’язок.
Наступного дня Соня різко спинила дочку, коли та знову защебетала про те, як добре буде жити із Сашком, і категорично заборонила взагалі говорити на цю тему. Ядвіґа замовкла, замкнулася, як завше, образившись. «Чекай же! — злостиво подумала вона. — Якщо в мене такі батьки, то ми весь час житимемо у Сашка. У нього мама хороша, добра, не те, що моя…» Ядвіґа глипнула на матір з-під лоба і, як завжди в кепському настрої, відзначила подумки всі її недоліки. Щоразу, коли вона ображалася, в душі по краплині збиралася злість, кристалізувалася, як сталактити в печері, лишаючись у куточку серця важким дряпучим камінцем. Багато вже там було камінчиків!
Маленька «наречена», на противагу дорослим чи й самому «нареченому», цілковито серйозно ставилася до ідеї жити разом, розглядаючи її як цілком реальну. Можливо, це зумовлювалося бажанням дитини, яка зростала без сестер і братів, мати поряд доброзичливого однолітка, з яким можна спілкуватися цілодобово, або підсвідомим чуттям того, що батьки не любили її достатньою мірою, не бачили в ній рівну собі особистість, варту бодай крихти уваги. А Сашко визнавав провідну роль подружки, готовий був виконувати будь-яку забаганку і, окрім того, так ніжно цілував у щічку всім на заздрість!
Утім, захоплення швидко звітрилося. Сашко лише й знав, що базікати й цілуватися, а сам жодного разу не повів її додому, не попросив свою маму вмовити Соню відпустити дочку бодай на день! Ядвіґа вирішила, що Сашко просто ошуканець, сприйняла крах усіх сподівань як зраду і охолола до несерйозного «нареченого». Однак втрачати позиції «першої підкорювачки сердець» не хотілося. Найпривабливішим видався острижений майже налисо довготелесий Євген, якого боялися й поважали за те, що говорив він мало, вмів якнайдалі плюватися й боляче битися ногами. Цей, хоч і не красень, але коли пообіцяє одружитися, то вже точно не збреше!
Ядвіґа вже почала таємну роботу, аби привернути Євгенову увагу, коли настало літо, і всім планам було покладено кінець. Соня вирішила провести відпустку на морі, а дочку відвезти до родичів у село Жданівку аж до осені. Професор, котрий останнім часом дедалі менше переймався сімейними проблемами, одразу погодився, хоча раніше був категорично проти спілкування Ядвіґи із сільськими родичами дружини, «не бажаючи псувати плебейським впливом свій педагогічний витвір».
Настрій у мами з дочкою був гарний, за вікном потяга перебігали чудові весняні пейзажі, біленькі будиночки, корівки на луках. Соня замріялася, погойдуючись біля віконця, їй аж ніяк не хотілося замислюватися над можливими проблемами у стосунках дочки з родичами, по суті, незнайомими людьми. Нічого, звикне! Нехай побігає на свіжому повітрі, зміцніє перед школою. Нарешті можна відпочити від обридливих сімейних турбот, підстаркуватого буркуна-чоловіка, котрий вдень і вночі пропадає у своєму інституті, знову відчути себе жінкою, ловити зацікавлені погляди чоловіків, підсмажуючись в новому відкритому купальнику на гарячому пісочку!
Ядвіґа теж мріяла, дивлячись у вікно потяга. Село уявлялося чарівною казкою — гарний білий будинок у квітучому садку, де нема нікого, крім добрих людей, які розмовляють смішною напівукраїнською мовою. А яка там смакота! Коли бабуся Ніна приїздила в Київ погостювати, то привозила домашню ковбаску, рожеве сало, яєчка з двома жовтогарячими жовтками, духмяну олію. Бабуся завжди захищала Ядвіґу, коли на неї сердилися батьки, розповідала їй на ніч одну й ту саму казочку про Івасика-Телесика, вдень бігала по магазинах із довжелезними списками, купувала гостинці численним родичам, увечері — готувала для всієї сім’ї, щоб її донечка Соня відпочила.