— Скажеш, ти з ним, таким страшним і грубим, і в кафе не сиділа? Тільки не бреши мені!
Язі знадобилося лише пару секунд, щоб оцінити ситуацію. Про кафе навіть Оленка нічого не знає. Якщо математичка запитує, значить, хтось бачив їх там. Заперечувати марно, тільки поглиблювати підозру. Що ж! Час переходити в наступ — кращий спосіб захисту, як відомо… А шкода псувати стосунки. Олена Ігорівна все-таки гарненька, завжди було приємно іти до неї на урок.
— Навіщо так хвилюватися? — Це вже була не та безпечна Яга, яка щойно благодушно-розслабленим тоном відповідала на запитання. У крові завирувала агресивна енергія і двома потужними променями ринула з очей. — Я зголодніла за чотири години, здобуваючи фізикові славу, і він, як будь-яка нормальна людина, повів мене поїсти в першу-ліпшу забігайлівку. А що тут такого особливого?
— Нічого собі, забігайлівка! Та там тільки повечеряти — це половина його зарплатні! Цілком достатньо було б дорогою пиріжка купити або, у крайньому разі, піцу. Це нечувано, привести ввечері п’ятнадцятирічну плюгавку, ученицю, в таке дороге кафе! Та за таке треба на педраду викликати, можна роботу втратити, і це буде по заслузі! То про що ж ви там говорили в кафе? Куди потім пішли? — запитання сипалися одне за одним.
Язі зробилося смішно. Математичка приревнувала її, дурна, головно за те, що Яга удостоїлася честі побувати в престижному дорогому кафе, тоді як її саму, очевидно, фізик пригощав пиріжком «або, у крайньому разі», піцою.
— Я не зобов’язана відповідати вам на запитання, які стосуються особистого життя! Я так само можу подати на педраду певну інформацію, яка, до речі, стосується вас.
— Мене?! І що ж такого неприємного ти можеш про мене сказати?
— А, наприклад, те, що наш електрик Гриша і Валерій Володимирович — приятелі, всі знають, вони на свята замикаються в щитовій і випивають удвох. Тільки от на Різдво і ви там були, наодинці з фізиком. Двоє учнів, моїх друзів, до речі, так невчасно курили біля віконця на сходах, які ведуть на горище, якраз навпроти актової зали, уявляєте? А в щитовій занавісок зроду не було.
Яга зробила паузу, насмішкувато спостерігаючи, як учителька вкривається червоними плямами, хапається руками то за голову, то за шию, не маючи сил зібратися з думками і сказати щось переконливе.
— За такі вчинки в стінах школи теж роботу можна втратити, причому обом. А вже в сім’ї які неприємності можуть виникнути, коли підуть чутки! Давайте домовимося — я забуду всі плітки про вас, і лише тому, що я вам симпатизую. А ви, як «старша сестра», ніколи не обговорюватимете мої особисті справи, домовилися?
Яга, не чекаючи відповіді, вийшла, тихенько причинивши за собою двері. «Ну що ж, янголятко перетворився на ревниву біляву бестію, однією ілюзією стало менше», — без жалю подумала вона, легко збігаючи сходами до виходу.
Про подробиці у стосунках фізика і математички Яга довідалася від електрика. Чутки про їхню взаємну симпатію доходили й раніше, з учительської, через Оленку — в школі для пліток багато не треба.
Яга виграла дуель із математичкою, тепер можна спокійно йти додому. У дверях вестибюля з’явилася Віка зі зграйкою дівчат. Яга прискорила ходу, не маючи наміру зіткнутися з ними у дверях, краєчком ока завважила якусь дивну деталь. Щось було не так, і зовсім поряд. Яга повільно повела очима і аж спіткнулася від несподіванки. На щиті «Ними пишається школа», на тому місці, де була її фотографія, зяяла біла порожнеча. Хтось зірвав портрет переможниці міської олімпіади з фізики. Для чого? І хто?
За спиною засміялися, чи то ворона каркнула — Яга озирнулася, похитнулася від хвилі неприхованої ненависті, що струмувала з розширених збуджених очей Віки. «Ось воно, джерело всіх негараздів!» — осяяло Ягу. Вона пішла вестибюлем до виходу, намагаючись пружною ходою, кожним рухом передати байдужий спокій і впевненість, — нехай не радіє, що дошкулила. Спина під правою лопаткою горіла, ніби від пекучого гірчичника. Яга вийшла на вулицю, вдихнула свіже повітря, яке вже пахло весною, почала спускатися вниз сходами. Їх було сім, порахованих безліч разів кам’яних сходинок шкільного ґанку. Переступивши останню, Яга стала обома ногами на рівний, відчищений двірником шматочок асфальту, і раптом білий сніг почорнів, мов на негативі, а стовбури дерев, галки, що порозсідалися на гілках, навпаки, стали сліпучо-білими. Завжди пружна, з легкою ходою Яга, мов підтята, гепнулася всією своєю вагою на коліна, проїхалася ними по асфальту, зчісуючи на колінах колготки, до крові обдираючи шкіру.
Було боляче й дивно стояти безпорадно на колінах, не маючи сил піднятися. На допомогу їй уже поспішав вірний друг Юра, який давно очікував її на спортмайданчику. Він допоміг підвестися, підняв портфель, повів під руку. Кров цівками стікала з колін у чоботи, Яга на ходу зачерпнула з узбіччя дві жмені пористого колючого снігу, притисла до збитих колін — на кілька хвилин запекло з новою силою, потім біль почав стихати.