Одним легким стрибком Яга скочила з ліжка, їй зробилося весело, вільно, вона майже захмеліла від молодих весняних сил, які струменіли в жилах. Наслана хвороба пішла геть разом з нічними жахіттями. Вона подивилася на своє відображення — очі сміялися, променисті, гарні, як ніколи.
Юра так і не зрозумів, як це сталося. Все почалося з дивного прохання Яги.
— Юрчику, — жалібно промовила вона, на диво гарненька після хвороби. — Мені дуже потрібно, щоб ти так, про людське око, почав упадати за Лєнкою. Я знаю, ти ставишся до неї добре, тому для тебе не буде великою проблемою трохи перебільшити свою симпатію. Добре?
— Для чого це?
— Розумієш, ти дуже подобаєшся Лєниній мамі. А вона все-таки завуч. Їй буде приємно, що її улюблений учень не байдужий до її дочки.
— Я й так приділяю їй достатньо уваги. На жодну хвилину не можу залишитися з тобою сам на сам — завжди між нами Лєна!
— Юрчику, я б ніколи не «навантажила» тебе без гострої потреби. Через тебе вона забороняє Лєні дружити зі мною, уявляєш?
— Маразм якийсь! — засміявся Юра, хитнувши довгим солом’яним чубом.
— Можливо. Але я тебе дуже прошу! Залишилось якихось два місяці до закінчення школи, потім у тебе випускні іспити — зайві бали в атестаті не завадять, правда?
Юра погодився, однак за свою згоду зажадав винагороди. На цю винагороду він чекав дуже давно, уявляючи в неспокійних снах, у запаморочливих мріях щасливу мить, коли Яга, покірна, ніжна, дозволить поцілувати себе по-справжньому.
Яга теж зрозуміла, що доведеться-таки цілуватися за Оленчине щастя — чого не зробиш заради найкращої подруги! Вона любила повисіти на високій Юриній шиї, пригортаючись усім тілом, навіть посидіти на колінах, звичайно, коли ніхто не бачив, гріючись його теплом, мов кішка на сонці. Однак поцілунків «по-справжньому» постійно уникала.
— Давай зайдемо до мене на хвилинку, — запропонувала вона. — Не тут же нагороду вручати.
Юра з цікавістю озирався навкруги, вперше потрапивши за ненависні двері, які щодня зачинялися за Ягою, відділяючи її від нього. Стандартна двокімнатна квартирка була захаращена неймовірною кількістю речей, в кожному кутку стояли коробки, мішки, ящики.
— Що це у вас за склад?
— Це Вовчик, мамин друг, навіз. Він на базарі торгує, а нашу квартиру використовує для зберігання свого товару.
— Де ж ти уроки робиш?
— Де доведеться. Коли на кухні, коли тут. Просидить своїм сідалом на дивані години три перед телевізором, накурить, а мені потім тут спати. Коли напідпитку приходить, то взагалі знепритомніти можна від амбре.
— А що мати? Невже не може його на місце поставити?
Яга похитала головою.
— Вона зовсім з глузду з'їхала, в рота йому зазирає, будь-яке бажання виконує. Він молодший на кілька років, симпатичний, здоровий, заради неї молоду дружину покинув. Для сорокарічної жінки це, напевно, важливо…
— Ну, коли в них така шалена любов, хай тобі квартиру знімуть. Ти теж людина і маєш право на нормальні умови існування!
Яга подивилася уважно, смуток в очах почав потихеньку зникати, в них спалахнув лукавий веселий вогник, який завжди робив її дуже привабливою. Щоправда, Юрі вона подобалася будь-якою — і веселою, і сумною, навіть похмурою, з різкими темними тінями під очима. У такі хвилини Яга нагадувала йому грішного янгола, написаного над виходом із Володимирського собору.
— Оце так ідея! Юрку, ти таки заслуговуєш на винагороду.
Юра спіймав її за руку, притягнув до себе, піддаючись збудженню, яке виникло в самій глибині його єства, намагаючись і Ягу втягти в запаморочливий вир почуттів. Та вона вигнулася, мов пружина, м’яко, але настійливо відсторонюючись.
— Зачекай, Юрчику. Я маю щось тобі показати перш ніж ти підеш, коли отримаєш те, чого бажаєш. Домовилися?
— Показуй скоріше, не муч.
Яга підійшла до магнітофона, клацнула кнопкою — тихі звуки фортепіано заповнили кімнату. Вона дістала теку, витягла із неї пачку малюнків, розіклала їх на дивані.