— Поглянь, яка краса! Ти ж не бачив, як Лєна малює.
Юра зацікавлено роздивлявся акварельні роботи, пастелі, ескізи олівцем. Він і сам непогано малював, звичайно, не так майстерно. Особливо вдалися пейзажі, наприклад, цей — лісове озеро, місяць над ним, срібна доріжка на воді. Хто б міг подумати, що легковажна жвава Оленка має здатність до таких серйозних робіт.
— А ти знаєш, що у Лєни волосся завдовжки понад метр, коли вона його розпустить.
— Не може бути!
— Чесно, я міряла. Ось, дивись, якщо не віриш. — Яга відкрила круглу коробочку з-під льодяників, дістала звідти світлу волосинку. — Я спеціально кілька волосинок відрізала. Це просто унікально в наш час! Тримай за один кінець, а я за інший. Бачиш, яка довга? Цікаво, скільки раз навкруг пальця можна обмотати?
Юра почав намотувати тоненьку волосинку на палець, Яга рахувала витки, повільно, але неухильно наближаючись до нього. На пальці вже утворилося блискуче світле кільце, коли вона закінчила рахувати й опинилася зовсім близько. Юра схилився над нею, Яга невміло розтулила губи, дозволяючи його язику попустувати в її роті. Вона потихеньку відступала, поки не уперлася в стіну, дозволила його рукам гладити і м'яти плечі, спину, заплутувати розпущене волосся. Однак тільки-но його коліно зробило наполегливу спробу розвести їй ноги, Яга миттю вивернулася з обіймів, відскочила, мов сердита кішка.
— Все, Юро. Іди додому.
Напівсліпий від ніжності, він іще плив у теплих хвилях пристрасті, а спритні рученята вже надягали шарф, допомагали засмикнути змійку на куртці, виштовхували на вулицю. Ошелешений, він брів додому мокрими, брудними від талого снігу вулицями, зсутулившись від рвучкого березневого вітру. Поліз у кишеню по рукавичку, і тільки зараз помітив напіврозмотану світлу волосинку на пальці. Юра хотів її викинути, але передумав. Нехай буде, волосся в Оленки і справді унікальне. Цікаво, чи малює вона олійними фарбами?
Нагода трапилася наступного-таки дня. Вони, як завжди, ішли нерозлучною веселою трійцею додому, і якось цілком природно зайшли до Оленки, взяти книжку, як пояснила Яга. У невеликому приватному будиночку не було стіни, де б не висіла малярська робота. Поки Юра, роззявивши рота, роздивлявся портрети, натюрморти і пейзажі, Яга попросила подругу зіграти на піаніно. Полилися низькі м'які звуки, такі самі, як у Яги на магнітофонній касеті. Юра стояв за Оленчиною спиною і слухав музику, що линула з-під тонких білих пальчиків. Над піаніно висів пейзаж із місячною доріжкою на нічному озері, виконаний олією. Щось сколихнулося в ньому, пристрасне й ніжне, зовсім як учора, вдома у Яги. Платиновий Оленчин «хвіст» повторював натхненні рухи граційної хазяйки. Юра повернув голову, і зовсім близько побачив чаклунські коричнево-зелені очі. Яга усміхнулася, ніжно, покірно, як не наснилося б у найсолодшому сні, прикрила очі віями, потяглася до нього вишневими губами.
— Пам'ятай, про що я просила тебе вчора, — ледве чутно прошепотіли ці прекрасні губи. Юра відчув у себе на долоні шовковисте пасмо Оленчиного волосся. Він притримав його, почав обережно намотувати на палець, млосно спостерігаючи, як з кожним витком, як і вчора, до нього наближалися такі жадані соковиті вишні. — Поцілуй… Лєну, — прошепотіли вони в ту мить, коли теплий подих вже лоскотав шкіру. Музика несподівано обірвалася. Оленка підвела здивоване обличчя, вона не могла грати далі — голову тягнув назад «хвіст», який Юра чомусь намотав на руку. Вона хотіла розсердитись, як раптом відчула на своїх губах жагучі Юрині губи. Бідна Оленка, якби навіть і спробувала чинити опір, то нічого не змогла б вдіяти з такого незручного положення. Та вона і не збиралася опиратися — давно жаданий поцілунок справив дуже сильне враження на її вразливу творчу натуру.
Двоє молодих здорових створінь насолоджувалися близькістю одне одного, дедалі більше п’яніючи з кожною секундою. Над ними, немов благословляючи, стояла Яга. Кілька разів Юрко розплющував очі, затуманені молодим палким бажанням, погляд ковзав по обличчю Яги, і він знову заплющував очі, поринаючи в п’янкий туман. Якби його запитали, кого він зараз цілує, Юра не зміг би відповісти. Двоє дівчат злилися для нього в єдиний жіночий образ — одну, темноволосу, він бачив наяву і пестив внутрішнім поглядом, заплющивши очі. Інша, струнка блондинка, дарувала йому ніжність свого тіла, покірно дозволила робити те, чого б ніколи не дозволила та, інша. Юні закохані не почули, як тихо рипнули двері. Коли вони прийшли до тями, випірнули з виру пристрасті, спершу він, а потім вона, щаслива, приголомшена, Яги давно вже не було в кімнаті.