«Які ж вони обоє гарні, мов із казки або легенди — молоді, чисті, голубоокі, біляві. Нехай моя єдина подруга і зворушливо ніжний Юрко будуть щасливими! А я вже простежу, щоб ні Віка, ні будь-хто інший не стали їм на заваді», — думала Яга, йдучи додому наодинці, підставляючи обличчя м’якому весняному вітрові. Та все-таки їй було трохи сумно від такого вдалого завершення справи.
Розділ 3
— І ти справді зможеш тут жити зовсім одна?
— А що тут особливого? Тільки прошу тебе, Лєно, щоб ніхто в школі не довідався, навіть мамі не кажи.
— Клянуся, від мене ніхто нічого не дізнається! А можна у ванну заглянути?
— Будь ласка! — Яга відкрила двері до ванної кімнати, що сяяла біло-рожевими кахлями. Саме через цей новенький блискучий куточок вона й зупинила свій вибір на неоковирній однокімнатній квартирі у завулку над Хрещатиком. Свого часу приміщення було частиною однієї великої квартири. Про це свідчило старовинне ліплення на стелі, яке продовжувалося кудись за стіну. Кімната була неправильної форми, з круглим еркером, крихітною кухнею в глибокій ніші і величезним, майже на всю кімнату, ліжком.
— А навіщо тобі таке велике ліжко?
— Та хіба ж я її вибирала! Квартира здається разом з меблями, ціна підходяща. І тепер усе це на три місяці моє!
Яга стрибнула на ліжко, погойдалася на ньому. Оленка вискнула від захоплення і теж гепнулася на ліжко.
— Ягусю, як добре! Ну, чому, чому в тебе все виходить, усе, що заманеться?!
— Так-таки все… Знаєш, не починай цю тему. Я жила б собі з мамою спокійно, як раніше, якби не Вовчик. Хазяїном себе відчув, у домі пройти не можна через коробки та ящики, мені там взагалі місця не залишилося. Ось мама й придумала — зняти для мене квартиру, бодай на літо.
— Я це розумію теоретично, але мені так не подобається. Як це можна: виганяти рідну дочку з дому на догоду чужому дядькові? Дах над головою — це ще не все, а харчування, одяг, кишенькові гроші?
— По-перше, мене ніхто не виганяв — усе зроблено для мене і з моєї згоди, зрозуміло? По-друге, вони мені даватимуть гроші на продукти, готувати я сама можу чудово, ти ж знаєш. А, по-третє… добре, що ти лежиш, Лєнко, а то впадеш.
— То кажи, що «по-третє»?
— Я на роботу влаштувалася на канікули, за п’ятдесят баксів на місяць. Як ти гадаєш, вистачить мені на життя?
Лєнка не впала, а навпаки, підскочила як пружинка від такої сенсаційної новини.
— От кльово! А де?
— Покоївкою буду в однієї старої дами, викладачки з інституту, професорки. Вона тут недалечко живе, тому й квартиру мені шукали тут, у центрі. Вовчик цю тітку шматтям забезпечує за індивідуальним замовленням — розмір нестандартний, п’ятдесят восьмий, здається. От вона й попросила його, як довірену людину, підібрати підходящу кандидатуру. А Вовчик мене підібрав.
— Звідки ж у неї такі гроші? Моя мама завучем працює, годин набрала на півтори ставки, а грошей однаково немає.
— От порівняла інститут і школу. Грошенят у вузівських викладачів зараз вистачає. Вони хабарі беруть за вступ, за іспити, репетиторством займаються. Професорка хвора, ледве повзає, а в інститут щодня на таксі їздить. Крім того, вона самотня. Уявляєш, якби мама твоя лише на себе гроші витрачала?
— A-а… Тоді зрозуміло. І що ж тобі треба робити?
— Пилюку витирати. Тітка — астматичка, у неї пил алергію викликає. Тому треба приходити щодня і ганчірочкою вологою протирати. Всього на пару годин, неділя — вихідний.
Оленка дивилася на подругу чи то з повагою, чи з жалем. Звичайно, п’ятдесят доларів — це добрі гроші. Якщо три місяці збирати, можна багато різного шмаття накупити. Однак бути наймичкою у чужої тітки — та дзуськи!
— Чого не хочу, так це працювати. Нехай чоловік сім’ю забезпечує, а я буду ніжитися до дванадцятої в ліжку, потім — пити кавку, малювати, розважатися, взагалі, жити собі на задоволення! Хіба що випадково стану знаменитою художницею, тоді зможу жити на свої гроші.
— Звучить добре! Залишилося тільки чоловіка такого знайти. Юрочка у найближчі п’ять — десять років не потягне тобі таке райське життя забезпечувати. Та й невідомо що з нього взагалі вийде.
— Оце найгидкіше в житті! Коханий не відповідає ідеалу чоловіка. Та нехай! Любов — головніша за ідеали. Буду з батьками жити, доки він не вивчиться, мені й там добре.
— А я не хочу залежати ні від батьків, ні від чоловіка — ні від кого! Так, прибирання — не найкращий варіант, але там особливі обставини, я тобі пізніше розкажу. Зате голова відпочине від наук, і гроші ще нікому не завадили.
— Звичайно, з такими несподіваними успіхами із фізики ти, матінко, далеко підеш. Фізик менше ніж про Нобелівську премію не хоче й чути. Будеш ученою, в окулярах, в якій-небудь секретній лабораторії досліди проводити. Ха-ха-ха! Грошей заробиш! Тільки до них тобі теж років десять тягнути лямку доведеться.