Язі хотілося висловитися з цього приводу не добираючи слів, але вона лише глипнула скоса й промовчала. Оленка образиться, крутне хвостом і піде. Що їй втрачати? Спину захищає дружна любляча родина, в голові — мрії, любов, живопис, музика. Сварка з подругою не позначиться дуже глибоко на житті цієї безтурботної істоти. А в Яги на видноколі не проглядала жодна близька людина; крім Оленки нема з ким побалакати душевно, ба навіть погуляти вийти. «Поглянь, який листок красивий, схожий на готичний храм», — сказала якось Яга, вказуючи на самотній кленовий листочок на сірому асфальті. А назавтра Оленка принесла малюнок: маленький готичний замок, вибудований на кленовому листочку, помережаному прожилками. З подругою можна було слухати, притуливши вухо до шерехатої кори, як струменіє сік по жорстких жилках дерев, спостерігати за життям мурашок і за рухом зірок. Де ще знайдеш таку людину? Яга зітхнула: нічого не вдієш! Нехай Оленнка інколи користується квартирою, і ліжком, і ванною. Завтра потрібно не проспати, вийти точно за чверть дев’ята, пройти доволі запущеним двором, потім вгору сходами, добре знайомою доріжкою через сквери, до довгого сірого будинку на Виноградній вулиці. Того самого, що так притягав її в дитинстві і де за дивним збігом обставин жила самотня професорка. Саме це стало вирішальним, коли Яга згодилася працювати прибиральницею.
Як дивно буває прошкувати дорогою дитячих спогадів — усе здається знайомим і водночас таким звичайним: сірі плити доріжки, лавка біля під’їзду, сквер, де вони бавилися й робили «секретики», зовсім невеличкий, а сім років тому здавався маленьким лісом. Тут десь зовсім поряд мешкає Катя. Яга здивувалася, що забула, до якого під’їзду не раз прочиняла двері. Пам’ятала до подробиць лише квартиру, пряні запахи кухні, атмосферу любові у затишному гніздечку, звідки колись випхали зарозуміле зозуленя. Пам’ять про дружбу й зраду не відійшла з роками, просто не так гостро, як колись, краяли серце спогади.
Двері до квартири виявилися броньованими, такими, що викликають повагу, як двері банківського сейфа. Яга рішуче натиснула кнопку дзвінка. Вона довго вслухалася в шерхіт по той бік дверей, скреготання замків, аж поки в прочиненій на два ланцюжки щілині з’явилося недовірливе обличчя.
— Ти хто така?
— Я від Володимира Миколайовича, ваша нова покоївка.
Грюкнули двері, потім зі скрипом розчинилися. Яга переступила поріг, за спиною знову загриміли замки, і нарешті перед зором постала статечна господиня.
— Як тебе звуть, дівчинко?
— Ядвіґа.
— Дивись, яке екзотичне ім’я. І чому ж ти, Ядвіґо, вирішила податися у покоївки? Ти ж іще в школі навчаєшся, як я зрозуміла з розповіді шановного е-е… Володимира Миколайовича.
Яга вирішила трохи порозмірковувати над варіантом відповіді, їй потрібен був час.
— А як до вас можна звертатися?
— Ох, пробач, не назвалася. Мене звуть Євгенія Іванівна. Скидай взуванку, заходь до кімнати.
Яга із цікавістю роззирался на всі боки. Квартира була точнісінько така, як у Каті: три кімнати, балкон, коридорчик із передпокою до кухні з нішею незрозумілого призначення, де Яга колись мріяла влаштувати місце для Воркути. Тільки у Каті стіни було пофарбовано у світлі тони, стояли сучасні меблі, а тут панувало буяння фарб, купчилися незвичні речі. Просто біля дверей стояла незграбна вішалка з великим поплямованим від старості дзеркалом, а над нею — великі оленячі роги. Вітальня захаращена різними тумбочками, накритими вишитими «рішельє» і вив’язаними мереживними серветками. На обклеєних шпалерами під червону цеглу стінах висіла дрібна кераміка, картинки з квіточками, щітки для одягу, ріжки для взуття. Кімната, заставлена громіздкими меблями, нагадувала тропічні джунглі. На шпалерах квітли великі яскраві квіти, літали райські птахи, справжні ліани перевивалися поряд із намальованими, у вільному від меблів куточку зеленіла величезна пальма в шаплику. Ліворуч від входу стояло чорне піаніно, над кришкою олійно полискували бронзові свічники, зверху, під скляним ковпаком, зберігався хтозна скільки років букет засушених квітів, фотокартки в рамках. Усі горизонтальні площини були заставлені численними вазочками, попільничками, дрібничками.