Ядвіґа мовчала, уявляючи райське життя в селі, сьорбала чай з печивом не з чашки, а зі склянки в мельхіоровому підстаканнику, одним вухом наслухаючи розмову про хвороби, яку мати завела з попутницею — огрядною літньою жінкою в окулярах.
— Ось, везу дочку в село, відпочити перед школою, — перевела Соня розмову на Ядвіґу, коли обговорення її власного здоров’я вичерпалося. — Вона, на щастя, нічим не хворіє. Від народження здоровенька й міцненька. В інших дітей коліти, гастрити, тонзиліти хронічні, а нам якусь дурничку лікарі написали в довідці. Треба було бодай щось знайти в дитини, ото й придумали — порушення постави.
— Даремно ви легковажите таким діагнозом, — сказала попутниця.
— Пусте. Просто не слухається дівчина. От як почну шльопати, коли сутулитиметься або одне плече підніме вище за друге, то й звикне стояти рівно, — безтурботно махнула рукою Соня.
— Вам треба серйозно займатися дочкою — ходити з нею на процедури у поліклініку, відвідувати басейн, робити спеціальну гімнастику — це я вам раджу як ортопед. Інакше може розвинутися сколіоз.
— А що це таке?
— Викривлення хребта, — відповіла попутниця, але помітивши, що її слова не справили на легковажну матусю належного враження, виразно додала. — Це означає, що у вашої дівчинки може вирости на спині горб. Тепер зрозуміло?
У Соні витяглося обличчя.
— Що ви таке кажете? Який іще горб?! — вигукнула вона сердито. — Накаркаєте біду. Мені в поліклініці нічого такого не говорили. Сказали, частіше робити зауваження, щоб не сутулилася, і для школи купити ранець, а не портфель. Це ж треба таке на дитину сказати!
Соня припинила неприємну розмову, вклала доньку знизу, сама видерлася на верхню полицю і скоро погасила світло. Ядвіґа міцно заплющувала очі, але сон не приходив. «У неї виросте горб», — лунали у вухах слова попутниці, яка похропувала поруч. Ядвіґа заклякала від жаху, уявляючи себе з якимось наростом на спині, як у верблюда в зоопарку. На противагу матері, вона повірила в цей жах негайно, бо досі не могла забути випадок, що трапився з нею напровесні. Те, що сталося тоді, залишило такий глибокий слід, що тривожні спогади змушували Ядвіґу щоразу горбитися, стискатися, надавати тілу саме того положення, яке означувалося у довідці як «порушення постави». Лише в такому неприродному скоцюрбленому стані вона відчувала себе захищеною від жахливого погляду кривої баби…
…Дівчатка з двору зібралися тоді в парк кататися на «чортовому колесі» й засперечалися, хто з них першою добереться до каси й займе місце в довжелезній черзі по квитки. Ядвіґа стрімголов кинулася найкоротшим шляхом — через кущі, задній двір літнього ресторанчика — і раптом остовпіла. Біля невисокого деревця райської яблуньки, прямо на молодій травичці газону, спираючись на костур, стояла горбата стара жінка в синій довгій спідниці, яких у місті ніхто не носить. В яскравому світлі сонячного дня на тлі свіжої весняної зелені та постать виглядала темною, зловісною, наче скалічена синяво-чорна ворона. Не випускаючи костура, стара однією рукою незграбно обривала тоненькі гілочки, всіяні ніжними рожевими квітами.
«Як цій паскудній бабі не соромно! Навіть дітям відомо, що не можна рвати квіти у парку. Ось зараз піду й скажу їй». Вихована семирічна Ядвіґа, палаючи справедливим гнівом, підійшла до порушниці громадського порядку.
— Як не соромно! Обривати квіти з яблунь не можна. Я зараз міліціонера покличу.
Схожа на ворону жінка незграбно озирнулася. Тіло Ядвіґи зробилося раптом ватяним, вона відчула, як її пропікають злостиві очі, і лише зараз помітила, що у старої немає ноги! Їй пригадалася ілюстрація з дитячої книжки — людожерка Баба Яга Кістяна Нога теж у синій спідниці погрожує скоцюрбленим пальцем. Заклякнувши від страху, вона хотіла втекти — і не могла ступити й кроку. З неймовірним зусиллям Ядвіґа змусила себе відвести погляд від злостивих очей, що притягали як магніт, і лише після цього до ослаблих ніг повернулася сила й можливість рухатися. Тим часом стара важко нахилилася, підняла грудку сирої землі, швиргонула услід дитині, вимовила кілька незрозумілих слів, наче каркнула. Від штурхана у спину Ядвіґа ще швидше помчала вперед, і раптом зрозуміла зміст тих слів, які летіли їй навздогін: «Біжи, та однаково не втечеш! Я залишуся з тобою назавжди, забиратиму твою молодість і здоров’я, доки не перетворю тебе на таку саму звироднілу злу горбуху!» Ядвізі стало моторошно й так холодно, що вона довго не могла угамувати дрижаків у всьому тілі. Так як нині, коли інша, на вигляд зовсім мирна стара жінка також сказала, що в неї виросте горб. Чи не на тому місці, куди влучила грудка, кинута кривою відьмою, котра побажала їй зла? Ядвіґа ще більше скоцюрбилася під старою порохнявою ковдрою на жорсткій вагонній подушці, захищаючись од страшних спогадів, аж поки забулася у важкому сні. На ранок у купе вже не було вчорашньої попутниці, яка, мабуть, серед ночі зійшла з потяга. Ядвіґа намагалася думати про щось приємне, щоб відігнати страшні думки про чорну жінку на одній нозі та про те, як на спині починає рости горб.