Вимите волосся набуло дивного зеленавого відтінку, спадало на плечі, як у русалки, звивистими вологими водоростями. «Треба запам’ятати себе такою в останній день дівочості», — Яга примружилася, посміхнулася своєму відображенню. Їй зовсім не жаль прощатися з дівочою цнотою!
Це лише гальмо в подальшому пізнанні життя, перешкода на шляху власного розвитку. Берегти себе для того єдиного, котрого покохає до скону, бездіяльно, смиренно чекати на подарунок долі? Хай чекає хто завгодно, тільки не Яга! Вона зліплена з іншого тіста — все треба робити власними руками, задумувати і втілювати в реальність. Вибудувати життя, як чудовий замок з піску, піщинка до піщинки, камінчик до камінчика. Сьогодні буде закладено підмурівок прекрасного майбутнього.
Зателенькав дзвоник. Яга послала прощальний повітряний поцілунок своєму відображенню, пішла відчиняти просто в халаті, боса — підлога ідеально чиста, тепло, навіть гаряче.
Учениця розповідала вчителю «страшну казочку» про поганого вітчима й бідну пасербицю. Слова самі складалися в речення, все було суцільною імпровізацією, але водночас підпорядковувалося задуманому сюжетові.
— Він чіплявся до мене, поки мати не бачила, говорив усяку гидоту. Що мені було робити? Мамі ж не скажеш, — вона просто не повірить! Тому, коли він запропонував мені жити в цій квартирі, я згодилася. Хай буде, що буде, аби лиш не на очах у мами… Вже тричі приходив, але я викручувалася. Ґвалтувати мене він не наважується, поки що…
— Це просто неподобство! Треба повідомити в міліцію, мабуть… Я можу з ним поговорити, як чоловік із чоловіком.
— Та яка там міліція! Ви ж доросла людина, Валерію Володимировичу. І не потрібно з ним говорити, я не хочу скандалів, не хочу бути ворогом власній матері! Від усього відмовлюся, так і знайте. Мабуть, доля моя така — сидіти, як жертовна тварина, і чекати на свого ката…
Сльози самі побігли з очей, фізик витирав їх жорсткими пальцями. Язі здалося, що від його дотиків на шкірі лишаються подряпини.
— Я хочу шампанського. Він учора приніс, залишив у холодильнику, і ананас приніс, і шоколад мій улюблений «Оленка». Мабуть, грунт готує. А давайте зараз усе візьмемо та й з’їмо. Ну, дуже вас прошу! Має ж бути в житті хоч якась радість, а то я з глузду з’їду!
«Принесене вчора» шампанське ще не встигло охолонути і гримнуло корком у стелю. Яга ввімкнула тиху музику, потім накидала у фужер запахущих скибочок ананаса, присіла на краєчок ліжка, насолоджуючись золотистим напоєм. Фізик почувався ні в сих ні в тих, тому й погодився випити з ученицею — не в класі все-таки, та й розмова про цілком серйозні дорослі речі. Більше місяця він не бачив Ягу, відвик. Здавалося, що недоладна історія з поцілунками, яка спантеличила, отруїла життя, закінчилася. І раптом — сьогоднішній дзвінок, який миттєво сколихнув нестерпні у своїй нелогічності спогади, дивна квартира, більше схожа на помешкання кокотки: величезне ліжко, стіни у квіточках, шлярки на мереживних фіранках, фікус у кутку. І серед цих недоладних декорацій — талановита учениця, боса, в ледь запненому халатику, а не в звичній шкільній формі, обурливі розмови про загрозу сексуального насильства. А може, насильство вже звершилося, і вона не така бідолашна овечка, якою хоче видатися? І справді, театр абсурду, що руйнує узвичаєну життєву схему, яка складалася десятиліттями! Фізик з огидою допив солодку шипучку, дістав з кишені плескату фляжку, плюснув коньяку, вихилив келих одним духом, не скривившись.
«О, та він хильнути мастак! Може, навіть алкоголік…», — завважила Яга, але ця обставина жодним чином не могла перешкодити виконанню її плану. Вона перестала гойдати ногою у такт музиці, зазирнула фізику в зіниці, внутрішньо напружилася. За кілька секунд зазвучить її улюблена мелодія вальсу з фільму «Мій ласкавий і ніжний звір», пронизливого, трагічно-веселого. Під таку музику і слід здійснювати рішучі вчинки, які докорінно змінюють триб життя. Вона чекала певної реакції, яка настала майже миттєво за першими звуками.
— Ну, що ж, юна леді. За таких, як то кажуть, невимушених обставин — шампанське, музика… — дозвольте запросити вас на танець.
Римлянин галантно вклонився. Яга полегшено зітхнула, скидаючи напруження, — подіяло. Раптом стало не до ладу смішно, згадалася розповідь Гриші, як білява математичка намагалася примусити фізика потанцювати, а він її зразу — раз! і на рипучий диванчик уклав. Тепер ситуація змінила знак: учитель запрошує на танець, а учениця думає лише про те, як би його чимшвидше заманити в ліжко.