Яга дістала із шафи ватяну ковдру, свіжу білизну, простелила її прямо на підлозі. Сон уже не йшов. Вона простягнула руку, підняла з килима ножа, що так вчасно випав з її руки, стисла руків’я. Цей ніж вона взяла в електрика.
— Теж мені, іграшку знайшла, — невдоволено бурчав він тоді.
— Я з дитинства ножики люблю. Грицю, голубчику, не будь таким жаднюгою.
— Та не шкода мені його, просто кожен пес знає, що це мій ніж. А ти — дівка гаряча, пришиєш кого-небудь, а на мене повісять.
— Звідки ти взяв? Я й мухи не скривджу.
— Нічого собі, мухи! По дині мене так пляшкою торохнула — тиждень джмелі в голові гули.
— А ти не пхай свої руки, куди не слід. Три пляшки пива, згоден?
— І за п’ять не згоджуся.
— Ну тоді, закладемося. Будемо ножика кидати. Якщо я більше очок виб’ю — ножик мій, якщо ти — значить не судилося мені його мати.
Ніж дістався Язі. Пляшку пива вона все ж поставила, йому на втіху.
Сьогодні Грицькове пророцтво ледь не справдилося — його ножик цілком реально міг увігнатися в могутню спину фізика, і не один раз. Яга заплющилася, відганяючи спогади, їй стало моторошно від того, що могло статися, від темної безодні ненависті, що чаїлася всередині. Спочатку вдавалося стримуватися, заспокоювати себе, — адже знала, на що зважувалася. Проте, виявилося, не знала. Коли стегна були розпластані непідйомною важкістю чоловіка, тіло знерухоміло, і з кожним новим болісним гарячим поштовхом яскравими спалахами з темряви з’являлися спогади про чийсь давній біль, смертельний страх, що виповзав із розтерзаного збезчещеного жіночого тіла в холодному лісі. Настав момент, коли терпець урвався, рука намацала на тумбочці ножика і готова була колоти ним куди завгодно, аби лиш скинути із себе те важке тіло, звільнитися від болю, не допустити повторення зла. «Я ніколи не зможу спати з чоловіком, інакше стану вбивцею», — з гіркотою подумала Яга, засинаючи на жорсткій підлозі.
Вона ще не прокинулася, коли у двері подзвонили.
«Не відчинятиму, — подумалося Язі спросоння, але дзвінок не змовкав. — Хто б це міг бути так рано? А, може, вже й не рано»?
Яга розплющила очі, глянула на годинник. У цю мить стрілка смикнулася, і до настійливих дзвінків у двері додалося противне тринькання будильника. Пора було вставати на роботу. У кімнаті панував безлад: на столі стояла відкоркована пляшка з шампанським, тьмяно поблискувала зім’ята шоколадна фольга, на підлозі — зібгані простирадла. Яга натягла халата, кинула простирадла на ліжко, підійшла до дверей, зиркнула у вічко. Ну, звичайно, Оленка зі своїм коханим! Яга відімкнула двері.
— Привіт.
— Привіт! Ми так поспішали, щоб тебе застати, а ти ще й не думала збиратися. Що, вихідний сьогодні? — голос Оленки звучав засмучено.
— Ні, просто встаю за півгодини. Якраз вистачає часу швиденько зібратися й добігти. Така своєрідна зарядка виходить. Ти ж знаєш, я повинна бути в легкому цейтноті для бадьорості.
— Та знаю! Постійно чекаєш тебе, не дочекаєшся, — голосок подруги зазвучав бадьоро й весело. — А ми вирішили наскочити так, без попередження, телефону ж нема… Нічого?
— Звичайно, нічого, заходьте, влаштовуйтеся.
— О, та тут шампанське! Яке це свято було вчора?
— Мама з Вовчиком заходили, його день народження відзначили, — спокійно збрехала Яга.
— Ой, як добре! А можна, ми доп’ємо?
— Будь ласка! Тільки я у ванну піду, ви вже тут самі, без мене.
Поки жвава щебетуха Оленка з напрочуд мовчазним скутим Юрком зайнялися розливанням теплого шампанського, Яга швиденько застелила ліжко, взяла одяг і збиралася вже зачинитися у ванній, та Оленка проворно прослизнула у двері слідом.
— Ягусю, ти не проти, якщо ми залишимося?
— І що, спатимете в моєму ліжку?
Лєна посміхнулася, примружила блакитні очі.
— А ти як гадаєш? Ми вже два тижні не можемо… ну, сама розумієш. У мене всі вдома. Мама щось запідозрила, навіть двері в кімнату не дозволяє зачиняти. А в Юри вдома справжня божевільня — мати з молодшенькими, бабуся хвора. Я вже не дочекаюся, коли з ним наодинці залишуся! Так хочеться пообійматися спокійно, поцілуватися по-справжньому, щоб не озиратися на двері. А в тебе ліжко просто казкове! Ми на такому ще жодного разу не були, то на диванчику вузенькому, то на підлозі. Я б давно до тебе напросилася, тільки Юрочка не хотів, соромився.