— І часто у вас це буває?
— Вісім разів! Сьогодні дев’ятий, якщо ти дозволиш. Моє улюблене щасливе число, між іншим.
— Не розумію, що ти в цьому знаходиш приємного?
— Ось закохаєшся, як я, по вуха, тоді зрозумієш. Я навіть уночі заснути не можу, все мені ввижається, що Юрочка поруч. Вулицею йду і згадую, як він мені ґудзички розстібає, цілує, обіймає, солодкий мій, уявляєш?
— Не уявляю. Добре, Лєнко, залишайтеся. Тільки ключ у мене один, тому двері добре причиниш, коли йтимете. І ще одна обов’язкова умова: простирадла візьмеш у шафі чисті, потім складеш їх акуратненько в пакет і знову мої постелиш, згодна?
— Звичайно! Ягушечко, ти в мене найкраща подруга на світі!
Оленка побігла допивати шампанське. Яга одяглася, стягнула волосся резинкою, критично оглянула себе, прислухалася до відчуттів. Груди напружені, внизу живота неспокійно, наче щось проростає корінням у ниючу плоть. Губи виглядають обвітреними, яскравими, сухими, з брунатними спеченими шкірками, чи від жорстких поцілунків стародавнього римлянина, чи від власних зубів. Раптом їй пригадалася маленька мертва дівчинка в білій домовинці з блідими покусаними губами. Язі стало до сліз сумно. «Чому я така?! Лєнка за дверима хихотить, радіє побаченню, а в мене спогади минулої ночі викликають лише відразу й смертну нудьгу. „Закохаєшся — зрозумієш“, — сказала Оленка. — Але ж я не байдужа до фізика, була навіть закохалася в нього. Стільки сил віддала, щоб приборкати, потайки раділа щонайменшим знакам уваги, погляду, інтонації. Після олімпіади, коли він цілував мене, наче безтямний, я справді тішилася кожним його дотиком, хотілося співати, хотілося літати! Такий розсудливий, жорсткий, недосяжний, і раптом підкорився моїй волі, моєму бажанню. А назавтра — як одрізало, наче щось хиже всередині в мене поглинуло його енергію, наситилося, втратило інтерес до недавньої бажаної здобичі. Я лише як байдужий споживач, використала його добре ставлення, зайнята Юрою, з’ясуваннями стосунків із Вікою, зледачіла, збайдужіла. А він, бідолашний, мабуть, хвилювався, почувався винним, цілу чверть не викликав до дошки, помилки в контрольній власноручно виправляв, поставив-таки п’ятірку за рік за колишні заслуги. І вчора прибіг на першу вимогу, наче він зобов’язаний чимось навіженій малолітці. Сама покликала його, можна сказати, звабила, а отримавши бажане, ледве ножа у спину не всадила, дурепа невдячна!» — Яга щиро, хоч і неглибоко каялася в цю мить, засуджуючи і жаліючи себе водночас. Змахнула сльозинки, що були нагодилися, поплескала по щоках, викликаючи рум’янець, замазала вишневим блиском знаки на губах, кілька разів глибоко зітхнула, усміхнулася в дзеркало: «Добре, досить киснути! По-дурному каятися через те, що вже минуло і щасливо закінчилося. А фізик одержав якесь задоволення, несподіване і зовсім безкоштовне. Нехай це буде моїм подарунком, своєрідним вибаченням. Головне, що все йде за планом — однією таємницею в житті стало менше. Тепер цілком зрозуміло, що в моєму випадку від сексу як способу досягнення матеріальних статків доведеться відмовитися. А можливо, й зовсім викинути його з життя — не така вже й велика втрата!»
Яга постояла ще хвильку, розглядаючи своє обличчя, налаштовуючись на роботу. Це лише так здається, що скромна Попелюшка старанно витирає пил у хворої бабусі. Насправді це прихована всередині шаманка виконує таємний магічний ритуал, кожним рухом, кожним словом тихцем навіюючи своїй господині, предметам, які ніжно протирає, ба навіть пальмі у кадібці думку про те, що вона не чужа в цьому домі. Потрібно зробити так, щоб для професорки стало цілком природним із початком осені запропонувати милій дівчинці перейти до неї жити. Адже з далекого масиву не наїздишся щодня в центр, а самотній астматичці просто необхідно, щоб у домі було чисто, а під час нападів хвороби, що почастішали, поряд була надійна приємна людина. Раніше у самотніх багатих матрон завжди були молоді компаньйонки, яким по смерті господарки діставалися і будинок, і майно. Чи може бути щось краще за тиху старовинну квартиру на Виноградній вулиці, блакитній мрії дитинства, з високою стелею, тінистою прохолодною лоджією, де влітку можна спати під мереживним захистом листя! А професорка гладка, нервова, хвора, все може трапитися… Яга невідомо з чого була переконаною в тому, що доглядати хвору доведеться зовсім недовго — місяць-другий, ну, нехай півроку. А потім — повна свобода у власній квартирі в центрі міста, втілення багаторічної мрії!