Яга рішуче розчинила двері. Гіркота відступила, мета зрозуміла, потрібно не слізки лити, а діяти!
— Ну що, голуб’ята? Залишайтеся на хазяйстві, я пішла заробляти на хліб насущний. Та не соромся ти так, Юрку! Краще анекдот розкажи на тему дня. Лєнчику, ти пам’ятаєш, що я люблю чистоту і порядок?
— Не хвилюйся, все буде гаразд.
Вийшовши за двері, Яга збігла широкими прогонами старовинних сходів. Не любила вона ці сходи в старих будинках. Квартири любила, а сходи завжди намагалася проскочити чимшвидше, особливо увечері, коли наче хтось незримий чаївся в півтемряві, хотів зв’язати її по руках і ногах, заткнути рота, кинути на жорсткі сходи тремтіти від холоду й страху до самого світанку.
На вулиці було тепло, сонячно, весело. Яга йшла дуже швидко, майже бігла, щоб устигнути. Професорка не любила спізнень. Коли закінчить гудіти пилосос, всю брудну роботу буде зроблено і залишиться лише полити квіти, господиня покличе її на кухню попити чайку, побазікати про всячину. Базікала, переважно, професорка, скаржилася на знахабнілих студентів, лаючи перебудову, демократів, нарікаючи на економічний безлад, але наприкінці бесіди і Язі дозволялося висловити свою думку. Стара викладачка хімії, яка ще й досі не поклала свого партквитка члена КПРС, з обуренням і цікавістю дослухала розповідей про повсякденне життя за стінами власного помешкання. Юна робітниця, як виявилося, зовсім не обурювалася змінами у суспільстві, не обтяжена віджилою двоєдушною моральністю будівників комунізму, легко вбираючи молодим розумом новації, сприймаючи пливкий мінливий світ, як норму. Героями її розповідей зазвичай були невідомі старій домувальниці щойно сформовані типи людей: торговці-яточники з вищою освітою, як Соня, короткострижені нахабні парубки-рекетири в турецький спортивних костюмах, дрібні ділки, такі, як Вовчик, «човники», які шастали в далекі країни, великі бізнесмени, обличчя яких були ледь помітні за темними віконцями фасонистих іноземних авто, голоногі красуні з кав’ярень, круто «прикинута» вечірня публіка незрозумілого походження, яка просто сипала грошвою, заповнювала ресторани та казино. На тлі «кричущого безладу й загальної розбещеності» сумлінна молоденька покоївка видавалася особливо скромною й зворушливою у своїх намаганнях чесною працею заробити на хліб насущний. Тим паче, що ніколи не питала, звідки у «криштально-чесної комуністки в душі» щомісяця з’являються зайві п’ятдесят доларів на оплату прибирання у квартирі.
Шість прогонів угору сходами, дуже швидко, серце закалаталося, щоки стали рум’яними, очі збуджено заблищали. Умовний дзвінок у залізні двері, кілька глибоких віддихів, щоб заспокоїти дихання, поки по той бік брязкають засуви, дзвенять ланцюжки, і в результаті запізнення не склало й десяти хвилин. Професорка сьогодні виглядала незвично урочистою й очужілою.
— Іди зразу мити руки і — до вітальні, прибирання зачекає. У нас сьогодні гість.
Гість сидів міцною плечистою спиною до дверей, пив чай, широко відставляючи лікоть, другою рукою впираючись у коліно. Яга зайшла як завжди нечутно, чоловік підняв погляд, здригнувся, помітивши на щойно порожньому місці дівчинку, від несподіванки ледь не похлинувся, збентежився, стукнув чашкою по блюдечку і підскочив з місця. Стілець упав, професорка засміялася:
— Знайомся, Василю, цю молоду дівицю звуть Ядвіґою. Вона щодня рятує мене від пилу й утримує лад у всій квартирі. Крім того, що непогана із себе, як ти встиг помітити, знає ще безліч корисних речей про цей божевільний світ, що нас оточує. Стане тобі в добрій пригоді на перший час, поки призвичаїшся.
У Яги тривожно закалатало серце. Звідкіля він узявся, цей Василь, і що значить «призвичаїшся»? Точно, що не син, — у професорки, яка пройшла через три заміжжя, дітей не було. Останнім часом господиня дедалі частіше хворіла, заводила балачки про смерть, бідкалася, що все розпадеться на порох — і квартира, й меблі зі старим мотлохом, називала Ягу найближчою людиною. Ще трохи, і логічний висновок про заповіт, за яким квартира й меблі зі старим мотлохом мають дістатися «найближчій людині», постав би сам по собі. Ну, справді, не державі ж залишати? І тут з’являється якийсь Василь!
Яга усміхнулася своєю найневиннішою, найскромнішою посмішкою. Простягла руку, зніяковіло стенула плечима, не забувши при цьому вкласти в рукостискання якомога більше почуттів. «Треба йому сподобатися для початку. Так, про всяк випадок». Одначе Василь навряд чи оцінив зворушливу скромність нової знайомої, навіть не намагався затримати довше її руку, а чимшвидше сів і втупився у свою чашку.